Сучасні організаційні структури управління

ПЛАН

1. Сучасні організаційні структури управління.

Організація управлінського обліку на підприємстві передусім залежить від організаційної та виробничої структури.

В умовах ринкової економіки найважливішим фактором нормального функціювання підприємства є управлінська діяльність. Вона вимагає інформації яка повинна задовольнити вимоги менеджерів, мати відповідну вірогідність та оперативність. За допомогою інформаційного забезпечення відбувається взаємозв’язок між підрозділами, розмежування прав та відповідальності кожного підрозділу перед адміністрацією підприємства, узгодженість окремих видів діяльності в досягненні мети підприємства.

Інформаційна система підпорядкована потребам організаційної структури підприємства. Організаційні структури управління характеризуються великою різноманітністю та залежать від багатьох факторів.

Організаційна структура забезпечує узгодженість окремих видів діяльності підприємства та зусиль по виконанню основних завдань та цілей.

Типова схема управління підприємством:

Управління підприємством

І

Постачальницько-заготівельна діяльність | Виробнича діяльність

Фінансово-збутова діяльність | Технічне забезпечення та розвиток

І

Інвестиційна діяльність

Повна організаційна структура підприємства залежить від наступних факторів:

характеру виробництва та його галузевих особливостей, складу продукції, що випускається, технологій виробництва, масштабу та типу виробництва, рівня технічної оснащеності підприємства;

форм організації управлінні: лінійна, лінійно-функціональна, матрична;

відповідності структури апарату управління та організаційної структури;

співвідношення між централізованою і децентралізованою формами управління;

рівня механізації та автоматизації управлінських робіт, кваліфікації працівників, ефективності їх праці.

Наявність та вплив цих факторів на кожному підприємстві суворо індивідуальні і тому організаційна структура безперервно удосконалюється. Кількість управлінських рівнів у найбільш гнучких організаційних структурах досягає чотирьох-п”яти. Організаційна структура визначає склад і співвідношення різноманітних рівнів управління виробництвом та форм цієї організації.

Виробнича структура підприємства показує склад та структуру цехів, їх потужність, форми побудови та взаємозв’язку на кожному рівні управління виробництвом.

Побудова виробничої структури підприємства обумовлена типом і масштабами виробництва, складністю технологічних процесів, ступенем та видами спеціалізації цехів. Розрізняються два типи виробничих структур: за продуктом та за однорідними технологічними операціями.

Виробнича структура за продуктом передбачає створення самостійних виробничих підрозділів, орієнтованих на виробництво та збут конкретних видів продукції.

Виробнича структура за однорідними технологічними операціями передбачає створення виробничих підрозділів, орієнтованих на спеціальних технологічних операціях на однотипному обладнанні.

Конкретний господарсько-економічний стан підрозділу визначається ступенем його самостійності та наданих повноважень керівнику підрозділу. Взаємодія між внутрішніми підрозділами, та різаними рівнями управління регулюється внутрішнім економічним механізмом.

Поняття внутрішньо-економічного механізму охоплює сукупність засобів та інструментів, які цілеспрямовано впливають на створення сприятливих умов функціювання та розвитку як підприємства в цілому, так і окремих його ланок. До основних елементів внутрішньо-економічного механізму відносяться: планування, ціноутворення, стимулювання, облік, контроль та регулювання. Зв’язок між елементами внутрішнього господарського механізму реалізується через систему показників діяльності підрозділів підприємства, показників виміру та оцінки обсягу продукції і виконання робіт, через склад витрат, що включаються до витрат підрозділу, та виявлення результатів господарювання.

Порівняння видів обліку показало, що управлінський облік не має постійної базової структури (такої як балансове рівняння в фінансовому обліку). Виробничі потужності підприємства і фактичні обсяги виробництва, мета організації обліку визначають застосування різних моделей управлінського обліку.

Базова модель управлінського обліку характеризується обсягом інформації, поставленими перед нею цілями, критеріями і засобами досягнення цілей, складом елементів та їх взаємодією.

Класифікація моделей управлінського обліку:

Ступінь взаємозв’язку фінансового та управлінського обліку

Інтегрована | Автономна

Ступінь нормування

Облік фактичних витрат | Облік стандартних (нормативних) витрат

Повнота включення витрат до собівартості

Облік повних витрат | Облік часткових витрат

За ступенем зв’язку фінансового та управлінського обліку в практиці зарубіжних країн застосовують дві моделі: інтегровану та автономну.

Інтегрована система – система, яка об’єднує систематичний та проблемний облік на основі прямого та зворотного зв’язку на рахунках бухгалтерського обліку.

Систематичний облік шляхом відображення обліку виробничих витрат, готової продукції та її реалізації дає можливість оцінити діяльність підприємства, його фінансовий стан. Доповнюючи фінансову інформацію даними внутрішньої звітності, адміністрація може оцінити раціональність організації виробництва на будь-якому рівні його діяльності. З оперативних даних матеріально відповідальних осіб визначаються позитивні та негативні відхилення від існуючих стандартів. Там самим створюються передумови організації діючої системи контролю за витратами та прибутками.

Вважається, що підприємства, які мають невеликі за обсягом виробництва або підприємства, які випускають однорідну продукцію за своїм складом, застосовують інтегровану систему обліку.

Автономна система – відокремлене утворення систематичного і проблемного обліку. Зв’язок між фінансовим та управлінським обліком здійснюється за допомогою так би мовити, парних контрольних рахунків спостереження.

За ступенем нормування витрат виділяють: облік фактичних витрат і облік стандартних витрат. Оперативність витрат – це один з критеріїв дієздатності системи, орієнтованої на збільшення ефективності.

Облік фактичних (минулих) витрат полягає в формуванні витрат та прибутку, для визначення фактичної собівартості і прибутку від реалізації одиниці продукції.

Облік стандартних витрат включає: розробку стандартів по витратах з придбанням і використанням матеріалів, основних фондів, витрат праці, накладних витрат, складанню калькуляції собівартості за нормативними витратами і обліку фактичних витрат з виділенням відхилень від нормативів та кошторисів.

В світовій практиці така система називається стандарт-кост. Вона орієнтована на оперативність контролю за розвитком формування собівартості при необхідності регулювання її процесу.

Повнота включення витрат до собівартості – одна з ознак класифікації систем обліку, яка застосовується на практиці. Облік повних витрат та облік часткових витрат – дві моделі, які відповідають в управлінському обліку різним цілям.

Облік повних витрат представлений традиційним обліком витрат на виробництво та калькулювання собівартості. Основним групування витрат є їх поділ на прямі та непрямі.

Під обліком часткових витрат розуміють підхід, коли проводиться підбір окремих видів продукції. Витрати при цій системі залежать від обсягів виробництва і тому називаються змінними. Калькуляція обмежених витрат включає лише виробничі витрати, які пов’язані з випуском продукту, собівартість якого калькулюється.

Частина витрат,