Залежно від ступеню розвитку умов виробництва одна й таж сама кількість праці протягом певного часу може дати більшу або меншу кількість продукту. І справді, чим краще оснащене підприємство, чим ефективніше воно використовує техніку і застосовує нові технології, чим вищий на ньому рівень соціального забезпечення робітників, тим вищою буде продуктивність праці, і навпаки.

Таким чином, продуктивність праці – це виготовлення продукції одиницею виробництва за певний період. Або це кількість затраченої праці на виготовлення одиниці продукції.

Затрачена праця на виготовлення одиниці продукції поділяється на живу та минулу працю. До живої праці відносять діяльність людей (працівників), які безпосередньо виготовляють певний продукт. Минула праця – це діяльність машин, механізмів, устаткування, на виготовлення яких була витрачена праця в минулому.

В економічній теорії розрізняють продуктивність індивідуальної та загальної праці. Продуктивність індивідуальної праці визначає продуктивність конкретної живої праці і вимірюється кількістю продукції, яка виробляється за одиницю часу (виробітку), чи кількістю робочого часу, яка витрачена на виготовлення продукції (трудомісткість).

Продуктивність праці тісно пов’язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її ефективність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними та психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв’язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно визначає такі витрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціювання організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Таким чином, інтенсивність праці є важливим чинником продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм затрат людської енергії.[„Економіка підприємства” Т.О.Примак, Київ, 2003р.]

На даний момент найбільш практичне значення мають норми, які регламентують тривалість і трудомісткість операцій, чисельність працівників і кількість обслуговуючих їм виробничих об’єктів. Між цими нормами було встановлено наступне співвідношення:

Hm=Hч х Нд.о.,

Но

Де Нm – норма трудомісткості операції, Нч- норма чисельності; Но – норма обслуговування; Нд.о. – норма тривалості операцій для верстата, устаткування.

Із цієї формули виходить, що норма трудомісткості може бути встановлена тільки після визначення норми тривалості, обслуговування і чисельності.

Норма тривалості має наступну структуру (по видах витрат робочого часу):

Нд=tоп+tоб+tотл+tmп+tпз,

Де tон- оперативний час;tоб- час на обслуговування робочого місця основними і допоміжними робітниками: tотл – час нормованих перерви на відпочинок і особисті потреби; tрм – час нормованих перерв в роботі устаткування і зайнятості працівників по організаційно-технічним причинам; tпз – підготовче-заключний час. Це називається штучним часом.

Склад оперативного часу можна представити у вигляді сум:

Tоп=tо+tвн=tс+tз,

Де tо – основний (технологічний час); tвн- допоміжний час, не перекриваємий основним; tс – вільний машинний час, т.т. час який верстат може працювати без будь-якого втручання працівника, і який виключає час машинно-ручної праці, допоміжний час, час переходу між верстатами і час активного спостереження за ходом технологічного процесу.

Нормована тривалість операції на даний момент встановлюється з наступної типової формули:

Нд=tшк=tоп(1+Котл+коб)/100+Тпз/n,

Основний недолік цієї формули полягає в тому, що нормативи часу обслуговування і часу перерв частіше всього встановлюються за даними фотографій робочого часу цехів різних підприємств.

Ці нормативи відображають середні фактичні спостерігаємі витрати, а не ті, які відповідають раціоналізації праці даного цеху (дільниці). Більш обґрунтованим вважається розрахунок складових норм тривалості не в процентах до оперативного часу, а в хвилинах за зміну виходячи із раціональної організації праці і відпочинку працівників конкретного виробництва.

При цьому необхідно враховувати поділення витрат на прямі і непрямі. Перші можна безпосередньо віднести до окремого виду продукції, другі – до всієї продукції, яка виготовляється на даній дільниці.

З урахуванням викладених зауважень структура норми тривалості може бути представлена в такому вигляді:

Нд=tn*q+tпз,

Де tn – прямі витрати оперативного часу, яке в залежності від особливостей виробничого процесу включає весь оперативний час, або машинний час; q – коефіцієнт, який враховує непрямі витрати часу.

Встановлюючи тривалість операцій на підставі цієї формули, необхідно враховувати особливості конкретного виробничого процесу.

Якщо до прямих витрат будуть відноситися тільки витрати машинного часу tм, то:

Нд=tм * Тсм____,

Тсм-Тнn

Де Т нn - час нормованих перерв в роботі устаткування за зміну.

Залежність випливає з того, що структура норми тривалості робочого часу відображає структуру нормованих витрат часу протягом зміни. Наприклад, при виготовлені однакових видів одиниці продукції Тсм=rНд.

Різниця (Тсм-Тнn) характеризує витрати робочого часу за зміну Тм, відповідно:

Q = Тсм = Тсм = 1 ,

(Тсм-Тнn) Тм Км

Де Км – коефіцієнт використання устаткування по часу машинної роботи.

Таким чином, якщо прямими витратами є витрати машинного часу, то:

Нд= tм.

Км

Аналогічні по структурі залежності можуть бути встановлені для любих виробничих умов.

Розглянуті залежності тривалості і трудомісткості операцій від режимів роботи устаткування, прийомів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці та відпочинку та інших характеристик виробничих процесів визначає послідовність розрахунків норм праці.

Таблиця №1.

Визначення режиму роботи устаткування і машинного часу

І

Проектування прийомів праці і розрахунок їх виконання

І

Визначення тривалості операцій та норм часу (з урахуванням перерв в роботі устаткування і зайнятості працівників)

І

Визначення норм виробітки і нормованих завдань

Схема наведена в таблиці №1 відображає принципову послідовність розрахунку норм праці, яка не завжди є односпрямованою. Окремі етапи можуть повторюватися в залежності від результатів наступних підрахунків. Наприклад, при оптимізації норм обслуговування і чисельності може статися доцільним змінити першочергові варіанти