Регіональні резерви пов’язані з можливостями поліпшення використання продуктивності сил даного регіону.

Міжгалузеві – це можливість поліпшення міжгалузевих зв’язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.

Галузеві резерви – це резерви, пов’язані з можливостями підвищення продуктивності праці в даній галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки та технологій виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками спеціалізації, концентрації та комунікації виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються в реалізації безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньо змінних втрат часу, прихованого безробіття.

Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:

резерви зниження трудомісткості продукції;

резерви поліпшення використання робочого часу.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці і управління. Тому в кожній конкретний період треба використовувати резерви, що забезпечують максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісне оцінювання.

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах.

На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємства можна визначити за допомогою таких формул:

Зростання продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості:

?ПП = (Тм/Тн)*100-100

?Еч = ((Тм-Тн)Р)/Ф*К

де ?ПП- величина підвищення продуктивності праці у %;

Тм,Тн – минула та нова трудомісткість на операцію або вироб;

?Еч – економія чисельності робітників;

Р – кількість виробів або операцій;

Ф – реальний фонд робочого часу одного робітника;

К- коефіцієнт виконання норм;

2. Зростання продуктивності праці шляхом поліпшення використання робочого часу (зменшення його витрат):

?ПП= (100-t)100/(100-tm)-100, або

?ПП = (tm-tn)100/(100-tm)

tm – витрати робочого часу в базовому періоді;

tn – витрати робочого часу в поточному періоді.

Зростання продуктивності праці за рахунок змін у структурі кадрів:

Іп.з= ІпІd, де

I п.з.- індекс загальної продуктивності праці;

I п –індекс продуктивності праці основних робітників;

Id – індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою

Іd=dп/dб, де

dп частка основних робітників у поточному періоді;

dб частка основних робітників у базовому періоді.

3.2 Динаміка підвищення продуктивності праці.

Приріст продуктивності праці в результаті збільшення обсягів виробництва та змін чисельності персоналу визначається за такою формулою:

?ПП= (100?Q+?Ч)/(100-N), де

?Q – відсоток приросту продукції підприємства, що випускається в даний період;

?Ч – відсоток зменшення чисельності персоналу підприємства.

Зміна чисельності працівників за рахунок впровадження нової техніки та технології, модернізації устаткування розраховують за формулою:

?Ч = Тн-Тм *Чр *Чвих, де

Тн 100

Тн,Тм – трудомісткість виробництва відповідно на старому та новому устаткуванні;

Чр – частка працівників, що зайняті на цьому устаткуванні в загальній кількості працівників у базисному періоді, %;

Ч вих. – вихідна (базисна) чисельність працівників підприємства.

Зміна чисельності працівників за рахунок зменшення внутрішньо змінних простоїв визначається співвідношенням відсотка зменшення чисельності персоналу підприємства у процентному відношенні до внутрішньо змінних простоїв відповідно у розрахунковому та базисному періодах, у відсотках.

Порівняння динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення ефективності праці через поліпшення використання робочого часу.[„Економіка підприємства” Т.О.Примак, Київ, 2003 р.]

Основною ознакою класифікації виробничих резервів – по джерелам ефективності виробництва, які зводяться до трьох основних груп (простим моментам процесу праці): доцільна діяльність, або сама праця, предмет праці і засоби праці.

В процесі виробництва слід розрізняти: матеріальні фактори, або засоби виробництва, особистий фактор та робочу силу.

Науково обґрунтована організація виробничого процесу вимагає пропорційного існування і використання матеріальних (засобів праці та предметів праці) та трудових ресурсів. Обсяг виробництва лімітується тими факторами або ресурсами, наявність яких є мінімальною. Мова йдеться про споживаємих та використовуємих ресурсах. На більшості підприємств раніше лімітуючою групою ресурсів, які визначали виробничі можливості підприємства, були засоби праці. В процесі техніко-економічного планування підраховувалися виробничі потужності цехів та підприємств в цілому, а потім визначалися потреби у робочій силі та предметах праці. В сучасних умовах господарським гальмом у розвитку виробництва частіше за все є трудові та матеріальні ресурси.

Під виробничим потенціалом підприємства розуміють максимально можливий випуск продукції за якістю і кількості в умовах найбільш ефективного використання всіх засобів виробництва і праці, які є в розпорядженні підприємства. Максимально можливий – це визначає, що при досягнутому і націленому рівні техніки, технологій, при повному використанні устаткування, передових формах організації виробництва, праці, господарювання.

На відміну від виробничої потужності виробничий потенціал підприємства характеризується оптимальним в даних умовах науково-технічного прогресу використанням всіх виробничих ресурсів, як тих, що застосовуються, так і тих, що споживаються. Сукупний резерв підвищення ефективності виробництва на підприємствах, визначається різницею між виробничим потенціалом та досягнутим рівнем випуску продукції.

З позиції підприємства в залежності від джерел утворення розрізняють зовнішні та внутрішньовиробничі резерви. Під зовнішніми резервами розуміють загальні народногосподарські, а також галузеві та регіональні резерви. Прикладом використання резервів у народному господарстві є концентрація капіталовкладень в ті галузі, які дають найбільший економічний ефект або які забезпечують прискорення темпів науково-технічного прогресу (верстатобудування, устаткобудування та інш.). Використання зовнішніх резервів впливає на рівень економічних показників підприємства, але головним джерелом економії на підприємствах, як правило, є внутрішньовиробничі резерви.

Використання виробничих та