Мікросередовище

Постачальники | види сировини, що поставляються, матеріалів, напівфабрикатів, основних та виробничих фондів;

обсяги постачань;

ціни постачань;

відстань доставки;

види транспортних засобів тощо.

Споживачі | асортимент продукції, що споживається;

обсяги споживання;

ціна споживання;

рівень платоспроможності;

тенденції розвитку тощо.

Конкуренти | ступінь освоєння ринку;

якість запропонованої продукції;

орієнтовні сегменти ринку;

політика ціноутворення;

асортимент запропонованої продукції;

тенденції розвитку тощо.

Фінансово-кредитні організації | асортимент наданих послуг;

банківський відсоток за операціями;

комфортність;

простота оформлення документів;

можливість інвестування;

можливість одержання кредиту тощо.

Чинники внутрішнього середовища

Підприємство безпосередньо | наявність власного капіталу;

забезпеченість виробництва основними фондами;

середній рівень заробітної плати;

забезпеченість трудовими ресурсами;

організаційна структура управління;

“зіграність команди”;

робота формули успіху:

Команда+Ідея+Капітал=Прибуток

1.2 Поняття ринкового середовища

Всі чинники зовнішнього та внутрішнього середовища утворюють так зване ринкове середовище. У широкому розумінні ринок є сферою прояву економічних відносин, що виникають між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання. У більш вузькому розумінні ринок – це сфера товарного обороту та пов’язана з цим сукупність товарно-грошових відносин, що виникають між виробниками та споживачами у процесі купівлі-продажу. Ринок є не тільки сукупність потенційних споживачів продукції, об’єднаних потребами, для задоволення яких вони бажають взяти участь в обміні, оскільки для того, щоб споживачі були споживачами, необхідна наявність інших суб’єктів, що перебувають у постійній взаємодії між собою, в результаті чого виникають товарно-грошові, суспільні та політичні відносини.

Тому ринок – це процес постійної взаємодії ринкових суб’єктів з метою забезпечення раціонального товароруху як у прямому, так і у зворот ньому напрямках.

Функціями ринку є:

забезпечення руху товарів від виробника до споживача;

регулятивно-контрольна;

стимулююча.

Побудуємо таблицю класифікації ринків.

Таблиця №2.

Принцип | Вид ринку

За видом суб’єкта | Споживачів, виробників, посередників, державних організацій.

За видом товару | Продовольчих та непродовольчих товарів, меблів, робочої сили, цінних паперів.

За видом елементо-технологічного зв’язку | Інформації, інвестиції, інновації

За типом попиту та пропозиції | Ринок продавці (попит на товар перевищує пропозицію); ринок покупця (пропозиція перевищує попит).

За типом конкуренції | Чиста конкуренція; монополістична конкуренція; чиста монополія; олігополія.

За рівнем регулювання | Вільний ринок; регульований ринок (вертикальне та горизонтальне регулювання).

На ринку, за яким би принципом він не класифікувався, завжди є активні та пасивні суб’єкти.

Активним суб’єктом ринку називається такий суб’єкт, який бере участь у пошуку одного або кількою передбачених покупців і може взяти участь в обміні цінностями.

Пасивний суб’єкт – це людина, або фірма, яких підприємство визначає як потенційних покупців.

Однак варто зауважити, що така градація не завжди правомірна. Активний суб’єкт ринку може бути як покупцем, так і продавцем. Така ситуація виникає, коли попит перевищує пропозицію. У цьому кожен з покупців намагається подати себе продавцю як найкраще. Якщо обидві сторони однаково зацікавлені в обміні, тобто кожна з них є активним суб’єктом ринку, то ситуація називається взаємним маркетингом.

1.3 Інфраструктура ринку.

Безперебійне функціювання такої складної системи як ринок вимагає наявності широко розвиненої інфраструктури.

Інфраструктура ринку – це сукупність організацій, що мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють товарооборот; це перехід останніх зі сфери виробництва у сферу споживання.

До підприємств інфраструктури можна віднести:

комерційні інформаційні центри;

товарно-сировинні, фондові, валютні біржі;

комерційні, інвестиційні, кредитні, емісійні банки;

транспортні та складські мережі;

маркетингові, рекламні агентства;

комунікаційні системи тощо.

Глибоке вивчення стану ринку, розуміння механізму конкуренції – необхідна вимога для кожного підприємства.

2.Планування діяльності підприємства.

Найважливішою фікцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування являє собою процес визначення цілей, яких підприємство хоче досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення.

Планування як сфера діяльності об’єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає всім процесам одно спрямованості і скоординованості, допомагає найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси.

У нових умовах господарювання і переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи, має широкі права у розробленні і реалізації виробничої програми, визначення шляхів розвитку виробництва, мотивації праці і несе відповідальність за кінцеві результати.

Загальною основою планування є система об’єктивних економічних законів, і передусім попиту та пропозиції. Крім цього, планування ґрунтується на вивченні середовища ринку, а також тенденцій і закономірностей розвитку об’єкта планування.

Основними принципами планування є:

Цілеспрямованість. Розрізняється поять видів цілей підприємства:

господарсько-економічна, що зумовлена потребами забезпечення високої ефективності виробничої системи:

виробничо-технологічна, що відображає основне функціональне призначення підприємства;

науково-технічна, що передбачає постійне прискорення НТП, поліпшення якості продукції і розвиток технічної бази виробництва;

соціальна, спрямована на вирішення соціальних питань: забезпечення матеріальних та духовних потреб працівників підприємства:

екологічна – дотримання чистоти навколишнього середовища, відтворення ресурсів і випуск екологічно чистої продукції.

Принцип системності. Цей принцип вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, враховувало всі тенденції, зміни й зворотні зв’язки у ньому.

Принцип безперервності означає забезпечення:

безперервної планової перспективи;

взаємоузгоджування довго -, середньо - і короткострокових планів;

своєчасного коригування перспективних та поточних планів у разі змін зовнішніх і внутрішніх умов господарювання.

Принцип оптимальності використання ресурсів означає, що підприємство, орієнтуючись на потреби, умови та кон’єктуру ринку, має інтенсифікувати виробництво, упроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, ресурсозберігаючу технологію тощо.

Принцип балансування означає, що між взаємозалежними розділами і показниками плану має бути необхідна і достатня кількісна відповідність.

Принцип адекватності системи планування полягає в тому, що будь-які зміни в кон’єктурі ринку, асортименті товарів, використанні тих, або інших ресурсів, застосування нової техніки і нових технологій повинні відображатися адекватно у всій системі планування.

При плануванні господарської діяльності підприємства розробляють плани як для окремих підрозділів його, так і для підприємства в цілому.

Якщо довгострокове планування в основному притаманне великим підприємствам, то поточне, оперативне планування – необхідний елемент управлінської діяльності найрізноманітніших підприємств. Довгострокове планування передбачає складання первинних програм, наприклад з капітальних вкладень, підвищення якості продукції, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт