Управління — це мистецтво знати точно, що належить зробити і як зробити найкраще і найдешевше | Симонов П. Ф. Научные методы организации промышленности й труда. — М.;Л., 1925.*

Управління — це організація, аналіз, контроль | Осипов Ю. М. Основи предпринимательского дела. — М., 1992.*

Управляти — правити, давати хід, напрямок; розпоряджатися, завідувати, бути господарем, розпорядником | Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. Т. 4. — М., 1980.

З. Директорування належить до помітно інтегрованого виду діяльності, що охоплює три компоненти: мотивацію, лідерство, комуніка-цію. Мотивація — це процес, що спонукає керівників і виконавців до спільних погоджених дій, спрямованих на досягнення цілей фірми. Лідерство — процес ефективного формального і неформального впливу на людей у зв'язку з реалізацією місії підприємства. Комуніка-ція — міжособистісне й організаційне спілкування, обмін необхідною для управління інформацією, її передача від однієї людини (гру-пи людей) до іншої.

4. Контроль — процес вимірювання досягнутих за певний про-міжок часу результатів діяльності, зіставлення фактично досягнуто-го з запланованим, коригування оцінюваних показників.

У загальному виді структуру і процеси управління можна представити як зображено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Укрупнена структура системи управління

У зв'язку з цим більшість зарубіжних експертів у галузі менедж-менту дотримуються такого визначення поняття: управління — це здійснюваний постійно інтегрований процес планування, організації, директорування і контролю, які необхідні для досягнення місії й мно-жинних цілей фірми (підприємства, установи, закладу).

2. Методи управління організацією

Менеджмент, як сфера діяльності, припускає відносно системи і її частин три рівні рішення управлінських задач.

Макрорівень, що включає в себе рішення проблем самоорганізації системи управління. Це задачі політики встановлення цілей, стратегії розвитку системи управління в цілому, її структури і функцій підсистем.

Управління ефективністю взаємодії суб'єкта й об'єкта системи управління, виконання загальних функцій управління стосовно реально поставленим цілям.

Управління діяльністю конкретних підсистем управління для досягнення цілей, що лежать на більш низькому рівні дерева цілей, або, як говорять, виконання конкретних функцій управління.[14]

Звідси випливають і основні функції систем управління:

макрофункції – розробка дерева цілей системи управління, вироблення загальної політики поводження системи, розробка структури системи управління і напрямків її розвитку, визначення функцій і ієрархії підсистем, забезпечення цілісності системи і визначення ступеня автономності підсистем управління;

загальні функції управління – попереднє управління (планування і прогнозування конкретних параметрів системи), оперативне управління (організація, мотивація, координація і регулювання) і заключне управління або зворотний зв'язок (контроль, облік, аналіз);

приватні функції управління – організація робіт із планування і прогнозування, технічна підготовка виробництва, організація виробництва, оперативне управління виробництвом, організація роботи з кадрами, матеріально-технічне постачання, економічний аналіз і т.д.

Тому що теорія управління припускає необхідність системного підходу до вирішення управлінських задач, то стосовно до підприємства (фірмі) можна виділити поле і простір виконання функцій управління.

Приклад поля виконання функцій управління показаний на рис. 2.1.

Приватні функції управління | Загальні функції управління

Прогнозування і планування | Організація | Мотивація | Координація і регулювання | Контроль, облік, аналіз

1     

2     

.
.
.     

N     

Рис. 2.1. Поле управління

Простір управління можна одержати, якщо до площини поля управління додати вісь координат макрофункцій управління.

Конкретні функції управління тісно пов'язані зі специфікою підприємства й основних сфер його діяльності (загальне управління, фінансове управління, виробництво, НДДКР, маркетинг). Наприклад, реалізація функцій в області маркетингу включає:

організацію збору й обробки маркетингової інформації;

вибір цільових ринків і їхнє сегментування;

застосування маркетингових рішень по продукту;

вибір і взаємодія з каналами руху товарів;

просування товару;

вибір і реалізація цінової політики;

планування й аналіз ефективності маркетингової діяльності.

При управління НДДКР (інноваціями) реалізуються наступні конкретні функції управління:

організація інноваційного процесу;

вибір і реалізація стратегії НДДКР;

оптимальний розподіл ресурсів на НДДКР;

впровадження результатів НДДКР;

захист результатів НДДКР.

До задач планування виробництва відносять:

вибір технологічного процесу;

планування програми виробництва;

планування послідовності виробництва (оперативне планування);

формування виробничих систем;

зміст і експлуатацію устаткування;

організацію матеріально-технічного постачання.

Фінансове управління підприємством включає:

придбання фінансових засобів;

використання фінансових засобів;

управління ліквідністю;

структурування капіталу і майна;

управління платіжними засобами і проведення платіжного обороту;

фінансове планування і фінансовий контроль.

Таким чином, конкретні функції управління фірмою можна розглядати як системні компоненти її менеджменту.

Методи управління. У соціально-економічних системах управління застосовують властиві тільки їм методи управління, під якими розуміють способи реалізації функцій управління або способи впливу суб'єкта на об'єкт управління. Їх поділяють на три великі групи методів:

адміністративно-правові (організаційно-розпорядницькі);

економічні;

соціально-психологічні.

Адміністративні методи управління засновані на відносинах владності, юридично обкреслених при формуванні системи управління. Вони містять у собі опір на законодавчі і підзаконні акти, на норми і нормативи, які офіційно діють у межах усього простору управління. Найбільш типові прояви таких методів управління на рівні підприємства у вигляді наказів і розпоряджень, норм і нормативів, правил і вказівок.

Економічні методи управління засновані на можливості використання економічних відносин елементів соціально-економічної системи з метою її більш ефективного функціонування і розвитку. Так, для підприємств (фірм) сюди відносять форми організації заробітної плати і матеріального стимулювання, підхід до персоналу як співвласників підприємства, способи участі працівників у прибутку підприємства і т.д.

Соціально-психологічні методи управління враховують соціальні і психологічні статуси людей, що визначають їхні формальні ролі в структурі і процесах управління. Наприклад, на роль керівника підрозділу доцільно призначати особу, що має статус неформального лідера з визначеними параметрами характеру і темпераменту, застосування в якості впливу на колектив підприємства таких категорій, як імідж фірми, гордість за її якісні і масштабні характеристики і т.п.

Різне поєднання методів у межах підсистем управління створює фоновий стиль керівництва, який характеризується домінуючим положенням різних методів управління. Розрізняють авторитарний, співпричетний і автономний стилі керівництва, які за ступенем їхньої контрастності підрозділяють