на відповідні ряди (наприклад, авторитарний поділяють на диктаторський, автократичний, бюрократичний, патріархальний і прихильний).
Важливою задачею управління фірмою є визначення політики її діяльності. Це сукупність усіх нормативних вимог і способів їхнього здійснення (власне політика фірми).
Нормативні вимоги до управління включають:
принципи підприємницької діяльності;
основні цілі, об'єкти, сфери діяльності;
вимоги до її організації.
Основні принципи підприємницької діяльності:
чітке представлення змісту підприємницької діяльності;
відношення менеджерів до учасників підприємницької діяльності (наприклад, готовність нести відповідальність за працівників фірми і перед вкладниками капіталу);
відношення до навколишнього середовища (до партнерів по ринку, суспільному й економічному середовищу);
сприйнятливість до НТП;
готовність до ризику.
Принципові вимоги до організації діяльності фірми:
до способу управління (наприклад, авторитарній або демократичний);
в області інновацій (наприклад, поточне, гнучке або тверде планування);
у середовищі інформації (відкритість, таємність);
принципи мотивації;
організаційні структури;
принципи контролю.
Реалізація всіх цих нормативних вимог до окремих сфер управління визначає структурну політику фірми і її конкретну політику в окремих сферах діяльності.
До структурної політики відносять:
політику створення фірми (цілі, рішення, засоби);
політику місця положення фірми;
політику її правової форми;
політику відносини власника до підприємства;
коопераційну політику з іншими фірмами;
політику концентрації і розукрупнення;
політику ліквідації фірми.
Конкретні політики дій включають:
політику придбання (сировини, матеріалів, послуг і т.д.);
інвестиційну політику;
політику запасів;
політику в області устаткування;
кадрову політику;
фінансову політику;
виробничу політику (система і тип виробництва, розмір партій виробів, що випускаються, технологічні процеси, оперативне управління)
політику збуту (ціни, розподіл, реклама);
політику звітності про діяльності фірми.
З нормативними вимогами до управління і політикою управління жорстко пов'язане представлення про моралі ділових взаємин - про етику підприємства. Такі норми повинні обов'язково вводитися для забезпечення стабільності роботи підприємства і з метою обмеження принципу максимізації прибутку, що породжує конфлікти при управлінні конкретними сферами діяльності фірми.
Етичні цінності стосовно співробітників можуть включати:
урахування їхніх індивідуальних особливостей;
надання можливості повного розкриття індивідуальності;
захист від необґрунтованого втручання;
гарантія права;
справедлива оплата;
соціальні гарантії;
участь в управлінні і т.д.
Стосовно ринкового партнера:
довірчість у спільній роботі;
відмовлення від обману;
гарантоване оптимальне постачання;
увага до споживачів;
чесність у конкуренції і т.д.
Стосовно акціонерів:
розмірна участь у прибутку;
чесне інформування;
спільні дії;
захист інтересів власників і т.д.
Культура підприємства - сукупність цінностей, норм, ідей, що підсвідомо і свідомо формують стиль поводження співробітників. Її основні аспекти:
економічний (відношення до прибутку, контролю);
організаційний (стандартизація, формалізація, чітке встановлення цілей, ієрархія);
технічний (інновації, ступінь ризику, роль НДДКР);
ринковий (роль маркетингу, відношення до партнерів, роль переваг клієнта) і т.д.
Культура визначає стиль, репутацію (марку) підприємства.
Зміст і умови роботи співробітників, і в тому числі менеджерів, визначає підприємець (відповідно до закону і договорів). Це право він може делегувати працівникам управління (менеджерам). З етики підприємництва випливає й етика управління. Професійна задача менеджера - служіння клієнтам, співробітникам, інвесторам і суспільству, приведення в рівновагу суперечних один одному результатів:
він повинний служити клієнтам, задовольняючи щонайкраще ті потреби, що забезпечують чесне змагання фірм, що дає максимальне зниження ціни, збільшення якості і розмаїтості шляхом реалізації досягнень НТП;
він повинний служити співробітникам, оскільки тільки тоді він буде сприйматися ними як керівник;
він повинний служити інвесторам, забезпечувати максимальний доход в якості винагороди за ризик;
він повинний служити суспільству, сприяти НТП, пам'ятати про екологію.
Послуги менеджера клієнтам, співробітникам, інвесторам і суспільству можливі тільки у випадку забезпечення довгострокового існування підприємства, для чого необхідні достатні доходи. Тому вони є засобами, а не метою.
3. Ефективність управління та організаційні структури управління
Загальною рисою управлінської діяльності керівника є право легітимно диктувати, нав'язувати свої волю, думку об'єкту управління через систему адміністративних, економічних, владних механізмів.
Незалежно від форми власності підприємства керівник, з одного боку, об'єктивно убудований у систему державної влади, яка бачить у його діяльності підтримку політичного режиму, джерело податкових надходжень, фундамент соціальної стабільності. З іншого боку, керівник підлеглий економічним законам, змушений шукати ринки збуту, мінімізувати витрати, сплачувати податки, шукати клієнтів і боротись з конкурентами. Успіхи або невдачі в діяльності установи прямо залежать від ефективності і правильності прийнятих їм рішень.[1]
Фактори, що впливають на ефективність управління
До числа цих об'єктивних факторів варто віднести величину підприємства і кількість його співробітників. До них також відносяться особливості виробничої діяльності. Промислове підприємство, фондова біржа, сільськогосподарський кооператив, універмаг або науково-дослідний інститут об'єктивно відрізняються і характером праці, і якістю робочої сили, і специфікою управлінських механізмів. На управління впливають особливості виконуваних виробничих задач, умови їхньої реалізації, способи і засоби діяльності.
У теорії менеджменту недостатньо уваги приділяється вивченню факторів, що впливають на досягнення результатів управління. Підставами для виділення служать положення стосовно суб'єкта управління (фактори зовнішні і внутрішні), а також вектори активності суб'єкта (структурні і що активізують). Кожна організація, кожен суб'єкт мають свої зовнішні і внутрішні фактори впливу на ефективність управління ситуацією. Вони приведені в таблиці 3.2.[1]
Управління структурними факторами для суб'єкта означає насамперед управління справами, а активізуючими – людьми.
Таблиця 3.1
Зовнішні і внутрішні фактори впливу на ефективність управління
Фактори, що впливають на ефективність управління
ЗОВНІШНІ ФАКТОРИ | ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ
Активна політика конкурентів | Психологічний клімат у колективі
Раптові зміни в економічному становищі клієнтів | Нерівномірність, неритмічність постачань і перевантаження в роботі
Економічні, політичні кризи, що впливають на ефективність роботи підприємства | Прогули працівників, невмотивовані пропуски і втрати робочого часу
Суспільно значимі події | Хвороби керівників і співробітників
Структурні зміни в суспільстві | Заходи, проведені профспілковим рухом (страйки, мітинги і т.д.)
Несприятливі погодні умови | Виробничі конфлікти
Положення на ринку праці: надлишок фахівців, безробіття, недостатня кваліфікація працівників | Звільнення або прийом на роботу нових співробітників
Заходи уряду по регулюванню соціальних процесів за рахунок роботодавців | Розширення або скорочення діяльності організації
Репресивне й агресивне до підприємництва законодавство | Несправності машин і устаткування, оргтехніки, засобів зв'язку
Міграційні процеси, що погіршують якість населення |