Важливою задачею управління фірмою є визначення політики її діяльності. Це сукупність усіх нормативних вимог і способів їхнього здійснення (власне політика фірми).

Нормативні вимоги до управління включають:

принципи підприємницької діяльності; 

основні цілі, об'єкти, сфери діяльності; 

вимоги до її організації.

Основні принципи підприємницької діяльності:

чітке представлення змісту підприємницької діяльності;

відношення менеджерів до учасників підприємницької діяльності (наприклад, готовність нести відповідальність за працівників фірми і перед вкладниками капіталу);

відношення до навколишнього середовища (до партнерів по ринку, суспільному й економічному середовищу);

сприйнятливість до НТП;

готовність до ризику.

Принципові вимоги до організації діяльності фірми:

до способу управління (наприклад, авторитарній або демократичний);

в області інновацій (наприклад, поточне, гнучке або тверде планування);

у середовищі інформації (відкритість, таємність);

принципи мотивації;

організаційні структури;

принципи контролю.

Реалізація всіх цих нормативних вимог до окремих сфер управління визначає структурну політику фірми і її конкретну політику в окремих сферах діяльності.

До структурної політики відносять:

політику створення фірми (цілі, рішення, засоби);

політику місця положення фірми;

політику її правової форми;

політику відносини власника до підприємства;

коопераційну політику з іншими фірмами;

політику концентрації і розукрупнення;

політику ліквідації фірми.

Конкретні політики дій включають:

політику придбання (сировини, матеріалів, послуг і т.д.);

інвестиційну політику;

політику запасів;

політику в області устаткування;

кадрову політику;

фінансову політику;

виробничу політику (система і тип виробництва, розмір партій виробів, що випускаються, технологічні процеси, оперативне управління)

політику збуту (ціни, розподіл, реклама);

політику звітності про діяльності фірми.

З нормативними вимогами до управління і політикою управління жорстко пов'язане представлення про моралі ділових взаємин - про етику підприємства. Такі норми повинні обов'язково вводитися для забезпечення стабільності роботи підприємства і з метою обмеження принципу максимізації прибутку, що породжує конфлікти при управлінні конкретними сферами діяльності фірми.

Етичні цінності стосовно співробітників можуть включати:

урахування їхніх індивідуальних особливостей;

надання можливості повного розкриття індивідуальності;

захист від необґрунтованого втручання;

гарантія права;

справедлива оплата;

соціальні гарантії;

участь в управлінні і т.д.

Стосовно ринкового партнера:

довірчість у спільній роботі;

відмовлення від обману;

гарантоване оптимальне постачання;  

увага до споживачів;

чесність у конкуренції і т.д.

Стосовно акціонерів:

розмірна участь у прибутку;

чесне інформування;

спільні дії;

захист інтересів власників і т.д.

Культура підприємства - сукупність цінностей, норм, ідей, що підсвідомо і свідомо формують стиль поводження співробітників. Її основні аспекти:

економічний (відношення до прибутку, контролю);

організаційний (стандартизація, формалізація, чітке встановлення цілей, ієрархія); 

технічний (інновації, ступінь ризику, роль НДДКР);

ринковий (роль маркетингу, відношення до партнерів, роль переваг клієнта) і т.д.

Культура визначає стиль, репутацію (марку) підприємства.

Зміст і умови роботи співробітників, і в тому числі менеджерів, визначає підприємець (відповідно до закону і договорів). Це право він може делегувати працівникам управління (менеджерам). З етики підприємництва випливає й етика управління. Професійна задача менеджера - служіння клієнтам, співробітникам, інвесторам і суспільству, приведення в рівновагу суперечних один одному результатів:

він повинний служити клієнтам, задовольняючи щонайкраще ті потреби, що забезпечують чесне змагання фірм, що дає максимальне зниження ціни, збільшення якості і розмаїтості шляхом реалізації досягнень НТП;

він повинний служити співробітникам, оскільки тільки тоді він буде сприйматися ними як керівник;

він повинний служити інвесторам, забезпечувати максимальний доход в якості винагороди за ризик;

він повинний служити суспільству, сприяти НТП, пам'ятати про екологію.

Послуги менеджера клієнтам, співробітникам, інвесторам і суспільству можливі тільки у випадку забезпечення довгострокового існування підприємства, для чого необхідні достатні доходи. Тому вони є засобами, а не метою.

3. Ефективність управління та організаційні структури управління

Загальною рисою управлінської діяльності керівника є право легітимно диктувати, нав'язувати свої волю, думку об'єкту управління через систему адміністративних, економічних, владних механізмів.

Незалежно від форми власності підприємства керівник, з одного боку, об'єктивно убудований у систему державної влади, яка бачить у його діяльності підтримку політичного режиму, джерело податкових надходжень, фундамент соціальної стабільності. З іншого боку, керівник підлеглий економічним законам, змушений шукати ринки збуту, мінімізувати витрати, сплачувати податки, шукати клієнтів і боротись з конкурентами. Успіхи або невдачі в діяльності установи прямо залежать від ефективності і правильності прийнятих їм рішень.[1]

Фактори, що впливають на ефективність управління

До числа цих об'єктивних факторів варто віднести величину підприємства і кількість його співробітників. До них також відносяться особливості виробничої діяльності. Промислове підприємство, фондова біржа, сільськогосподарський кооператив, універмаг або науково-дослідний інститут об'єктивно відрізняються і характером праці, і якістю робочої сили, і специфікою управлінських механізмів. На управління впливають особливості виконуваних виробничих задач, умови їхньої реалізації, способи і засоби діяльності.

У теорії менеджменту недостатньо уваги приділяється вивченню факторів, що впливають на досягнення результатів управління. Підставами для виділення служать положення стосовно суб'єкта управління (фактори зовнішні і внутрішні), а також вектори активності суб'єкта (структурні і що активізують). Кожна організація, кожен суб'єкт мають свої зовнішні і внутрішні фактори впливу на ефективність управління ситуацією. Вони приведені в таблиці 3.2.[1]

Управління структурними факторами для суб'єкта означає насамперед управління справами, а активізуючими – людьми.

Таблиця 3.1

Зовнішні і внутрішні фактори впливу на ефективність управління

Фактори, що впливають на ефективність управління

ЗОВНІШНІ ФАКТОРИ | ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ

Активна політика конкурентів | Психологічний клімат у колективі

Раптові зміни в економічному становищі клієнтів | Нерівномірність, неритмічність постачань і перевантаження в роботі

Економічні, політичні кризи, що впливають на ефективність роботи підприємства | Прогули працівників, невмотивовані пропуски і втрати робочого часу

Суспільно значимі події | Хвороби керівників і співробітників

Структурні зміни в суспільстві | Заходи, проведені профспілковим рухом (страйки, мітинги і т.д.)

Несприятливі погодні умови | Виробничі конфлікти

Положення на ринку праці: надлишок фахівців, безробіття, недостатня кваліфікація працівників | Звільнення або прийом на роботу нових співробітників

Заходи уряду по регулюванню соціальних процесів за рахунок роботодавців | Розширення або скорочення діяльності організації

Репресивне й агресивне до підприємництва законодавство | Несправності машин і устаткування, оргтехніки, засобів зв'язку

Міграційні процеси, що погіршують якість населення |