Різкі коливання на фінансових ринках | Дії впливових осіб, що сприяють або заважають діяльності організації (лобі)

Несподівані зміни кон'юнктури на ринках енергоресурсів і сировини | Фактори охорони майна і безпеки праці

Зміни в співвідношенні політичних сил, що впливають на промислову політику держави | Соціальні ініціативи колективу, винахідництво і раціоналізаторство

Нові технології виробництва товарів і послуг | Розробка стратегій управління, узгодження з колективом планів розвитку

Вимоги профспілок до техніки безпеки й умов праці | Адміністративний контроль, система заохочень і стягнень

Вплив засобів масової інформації на формування іміджу підприємства | Позитивна мотивація творчої і продуктивної праці співробітників

Структурні фактори управління вимагають раціонального підходу, логіки, об'єктивності і систематизації. Володіння факторами, що активізують, припускає домінанту творчого підходу, знань в області людського поводження, чуття ситуації і проблеми. Позитивна діяльність можлива, коли керівник професійно володіє методами управління обома типами факторів. Гарний результат забезпечується ефективною діяльністю лише на короткому відрізку часу. В пострадянських країнах керівники досить успішно впливають на структурні фактори, і в той же час їхня готовність до застосування факторів, що активізують, досить низька.[1]

Фактори, що активізують, характеризують процес управління людьми, структурні – область технічних навичок. Відносна частка факторів власне процесу управління зростає за рахунок скорочення технічних умінь у міру зростання організаційного рівня. В індивідуально-ситуативному стилі велике значення має уміння керівника налагоджувати міжособистісні стосунки. Використання сильних сторін особистості керівника важливе для досягнення високих результатів. Фактори, що впливають на стиль керівництва, не можуть бути однопорядковими, ідентичними. Одні з них діють постійно, інші тимчасово. До постійних факторів впливу відносяться навколишнє середовище, соціальні норми, типові риси особистості, виробничу ситуацію; до тимчасових – досвід керівництва, емоції, психологічний клімат у колективі.

Результативність індивідуально-ситуативного стилю визначається комплексними соціальними зв'язками, що виникають безпосередньо в практиці управління. Це стосується насамперед реалізації демократичних норм соціального партнерства і припускає формальну рівність учасників трудового процесу, дотримання культурних норм язикового контакту, урахування керівником психоемоційних особливостей різних соціальних і професійних груп.

За умов ринкової системи господарювання значення чинника менеджменту, управлінської культури і філософії набагато зросло. Посилення позицій у конкурентній боротьбі та на ринку істотно за-лежить від організації та якості управління. Тому раціональна орга-нізація і вдосконалення системи управління всіх без винятку суб'єктів господарювання мають бути найважливішими чинниками підвищен-ня ефективності виробництва і взагалі будь-якої сфери діяльності.

Як відомо, феномен менеджменту зумовлений об'єктивною не-обхідністю, що випливає із суспільного характеру виробництва та інших видів діяльності людей (за винятком індивідуальних приватних підприємств). Адже будь-яка фірма є складною виробничо-еконо-мічною системою, що включає техніко-технологічну базу, функціо-нально-виробничу і соціальну структури, трудові й матеріальні ре-сурси, які перебувають у постійній взаємодії і динаміці. Задля ефек-тивного досягнення цілей підприємства необхідна відповідна система управління, тобто певна сукупність органів і структурних підрозділів, що забезпечують прогнозування (передбачення) і коор-динацію діяльності всіх ланок.

Типи організаційних структур управління

Створення системи управління охоплює формування організаційної структури та забезпечення її функціонування. Організаційна структура є матеріальною основою системи управління підприєм-ством (фірмою).

Структура управління підприємством (фірмою) повинна змінюватись адекватно вибраній стратегії на передбачувану перспективу, Реформування власності й організаційно-правової форми підприємств, орієнтація на ринкове ведення господарства потребують значних змін організаційних структур управління.

При цьому важливо дотримуватись адекватності структури підприємства (фірми) і його організаційної структури управління. Остання, як відомо, є складовою частиною загальної структури підприємства. Спочатку має бути сформована організаційна струк-тура підприємства, а вже потім—адекватна їй організаційна струк-тура управління.

У процесі побудови конкретної організаційної структури управ-ління створюваним підприємством або вдосконалення діючої необ-хідно дотримуватись традиційної для багатьох країн логіки і врахову-вати фактори, що впливають на формування організаційних струк-тур, а також неоднаковість у напрямках і рівнях підприємницької діяльності. Отже, перехід до ринкового ведення господар-ства підвищує вимоги до технології, організації й методів управлін-ня. Кожне підприємство, вибравши форму власності й організацій-но-правовий статус, має розробити оптимальну структуру управ-ління.

Забезпечення максимальної відповідності організаційного мене-джменту підприємства цілям його конкретної діяльності й умовам взаємодії з ринковим середовищем досягається використанням ти-пових структур управління: лінійної, функціональної та лінійно-фун-кціональної.*

За лінійного типу структури управління підприємством кож-ний керівник одноособове очолює доручену ділянку роботи і само-стійно приймає всі управлінські рішення, повністю відповідаючи за результати господарської діяльності. Формування структурних уп-равлінських підрозділів здійснюється з огляду на започатковану виробничу чи іншу господарську структуру підприємства (фірми). За такої організації управління працівники підпорядковані лише своє-му безпосередньому керівникові.

Лінійні структури управління зорієнтовані на вирішення порівня-но простих і стабільних завдань. Такі структури с ефективними внас-лідок простоти організаційної побудови, конкретності завдань і по-вноважень керівників різних рівнів. Недоліками лінійних структур можна вважати орієнтацію на одержання негайного ефекту, недо-статню гнучкість управління за умов, коли завдання динамічно зміню-ються. Лінійний тип структури управління є найбільш ефективним і прийнятним для малих підприємств. Див. В.В.Гончаров. Мелкий бизнес: малое прекрасно? М:ДИ, 2000 р. С-5.*

За функціональної структури управління здійснюється спеці-алізація керівників і структурних підрозділів на різних функціях уп-равлінської діяльності. Функціональні служби керують діяльністю всіх підлеглих структурних підрозділів відповідно до закріплених за цими службами функцій.

Відтак кожний виробничий підрозділ (цех, дільниця) може отри-мувати розпорядження (завдання) одночасно від кількох функціо-нальних служб підприємства. Це означає, що виконавці тих або інших розпоряджень (завдань) підпорядковані постійно всім функціональ-ним керівникам відповідних служб.

Основними перевагами таких структур вважають більш глибоку спеціалізацію управлінської діяльності та завдяки цьому забезпечен-ня достатньо компетентного (кваліфікованого) виконання конкретної функції управління; збільшення чутливості до істотних змін у зовніш-ньому середовищі та підвищення якості рішень, що приймаються;