Поява структур лінійно-функціонального типу зв'язана з бажанням поєднати переваги обох розглянутих вище організаційних структур управління.

Організаційною основою лінійно-функціональної системи управ-ління є лінійна підпорядкованість виконавців і керівників нижчих рангів. Лінійні керівники отримують право одноособово керувати відповідною ділянкою роботи і несуть повну відповідальність за ре-зультати своєї діяльності. Для надання кваліфікованої допомоги лінійним керівникам створюються функціональні служби (підрозді-ли). Основними їх завданнями є підготовка обґрунтованих управлі-нських рішень і професійне консультування лінійних керівників. Лінійний тип організації управління забезпечує чітку цільову спря-мованість на вирішення господарських завдань, відповідність прав і відповідальності керівників. Функціональна основа системи управ-ління дозволяє вирішувати складні управлінські завдання, забезпе-чує ефективність управління за рахунок його спеціалізації і зростан-ня професіоналізму працівників сфери управління.

Важливою перевагою лінійно-функціональної структури управлін-ня можна вважати її універсальність, принципову можливість орга-нізаційного менеджменту будь-якого виду виробничо-господарської або іншої діяльності. Такого типу організаційні структури управління завдяки своїй достатній ефективності знайшли широке застосування на підприємствах масового і великого серійного виробництва з відносно сталою номенклатурою продукції та незначними еволюційними зміна-ми в технологіях її виготовлення. Проте за умов динамічного науково-технічного прогресу й інтенсивного оновлення номенклатури виробів активне використання цієї структури управління підприємствами може наразитися на значні труднощі, зв'язані із затримкою термінів підго-товки і прийняття управлінських рішень, незабезпеченістю достатньої злагодженості у роботі функціональних служб (підрозділів).

Протягом останніх п'ятнадцяти—двадцяти років у зв'язку зі знач-ним ускладненням виробничих процесів у переважній більшості галузей народного господарства, скороченням термінів оновлення продукованих виробів, особливо з появою принципово нових про-дуктів, з'явились і набули значного поширення організаційні струк-тури, засновані на програмно-цільових засадах формування систем управління. Вони передбачають створення блоків лінійних і функ-ціональних підрозділів, повністю зорієнтованих на досягнення конк-ретних цілей (наприклад, виробництво нових видів виробів, розроб-ка новітньої технології, докорінна реконструкція виробництва тощо).

До програмно-цільових структур належать конкретно органі-заційні структури «проектного управління», «впровадження ново-введень» та матричні.*

Форма «проектного управління» побудови організаційних струк-тур досить широко застосовується за кордоном у машинобудуванні й інших галузях з високими темпами науково-технічного прогресу та ча-стим оновленням продукованих виробів. У більшості випадків органі-заційні структури «проектного управління» об'єднують дві основні лан-ки: перша — групи розвитку, що відповідають за стратегію і наукові дослідження, фінанси і ресурсне забезпечення фірми; друга — про-ектні групи, які здійснюють усі необхідні роботи у царині розробки і реалізації окремих проектів створення й освоєння нових видів продукції. Переваги таких організаційних структур управління полягають в їхній гнучкості та динамічності, у цілеспрямованій діяльності фірми під час вирішення надвеликих завдань управління.*

На підприємствах з масовим характером виробництва органі-заційні структури управління можуть формуватись на основі схеми «впровадження нововведень». Вона являє собою поєднання тради-ційного лінійно-функціонального апарату, що здійснює керівницт-во випуском стабільної, масової продукції, та спеціальних груп «впро-вадження нововведень», в яких концентруються всі роботи щодо створення і впровадження у виробництво нових виробів. Як за умо-ви «проектного управління», охарактеризована організаційна струк-тура забезпечує більш високий динамізм такої системи управління, але не виключає потенційної можливості завищення потреби у ре-сурсах через дублювання в суміжних групах «впровадження ново-введень».*

З-поміж програмно-цільових структур масштабами застосу-вання вирізняються так звані матричні структури, що інтегрують функціональне і проектне управління. Крім звичайних функціональ-них служб (відділів, бюро), що опрацьовують питання технічного розвитку підприємства, управління ресурсами і виробничими про-цесами, матрична структура управління передбачає створення спеці-альних проектних груп, очолюваних керівниками проектів. Такі проектні групи формуються зі спеціалістів постійно функціо-нуючих відділів підприємства. Після завершення робіт над тим чи іншим інноваційним проектом члени проектної групи повертають-ся до своїх функціональних підрозділів. Керівник проектної групи завжди виконує роль лінійного начальника щодо спеціалістів тимча-сової групи. Водночас він є функціональним керівником щодо виробничих підрозділів підприємства, які забезпечуватимуть реаліза-цію інноваційного проекту.

Головною перевагою матричної структури треба вважати комбі-націю позитивних аспектів функціонального і проектного управлін-ня, що забезпечує винятково високу гнучкість виробничих процесів і орієнтацію на активне використання нововведень в усіх напрямках діяльності підприємства. Проте матричні структури мають певні недоліки, що є спільними для всіх програмно-цільових структур. Вони можуть призвести до певного збільшення чисельності управлінсь-кого персоналу, ускладнення інформаційних зв'язків між працівни-ками підрозділів, а також виникнення конфліктних ситуацій у ко-лективах через порушення принципу єдиноначальності в системі управління підприємствами. Разом з тим варто усвідомлювати, що використання матричної структури управління може бути доціль-ним передовсім в умовах високодинамічного мікро- та макросередовища, для підприємств з великою кількістю виробництв з відносно нетривалим життєвим циклом виробів.

Висновки

В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні висновки:

Укріплення ринкових відносин в Україні багато в чому визначається формуванням сучасних управлінських відносин, підвищенням керованості економіки. Саме менеджмент, управління забезпечує зв'язаність, інтеграцію економічних процесів в організації.

Менеджмент (управління) - найважливіше поняття в ринковій економіці. Його вивчають економісти, підприємці, фінансисти, банкіри і всі, хто займається бізнесом.

Управляти - означає вести підприємство до його мети, витягуючи максимум можливостей з існуючих ресурсів. Фахівцям з управління, тобто менеджерам, сьогодні необхідні глибокі знання з менеджменту, а для цього треба чітко представляти суть і поняття управління.

Нижче наведено деякі визначення щодо суті та змісту управління організацією:

управління — це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхід-ний для того, щоб сформулюва-ти і досягти цілей організації;

управління — це особливий вид діяльності, який перетво-рює неорганізований натовп в