Поняття та класифікація товару

ПЛАН

Вступ

Виготовлені відособленими товаровиробниками продукти внаслідок їх купівлі-продажу на ринку стають товарами. Необхідно з'ясувати, що становить собою товар, які види праці його створюють, чому однакові товари продають за різними цінами, як споживач вибирає товар, які закони управляють цими процесами.

У розвинутих країнах світу нині виробляють майже 1 млрд найменувань продукції. З поглибленням суспільного поділу праці, зокрема спеціалізації (тобто закріпленням окремих працівників за певними виробництвами або окремими видами діяльності), кількість товарів зростатиме і надалі.

Товар — це продукт праці і природи, який виготовляється для обміну на ринку, для продажу.

Продукт праці, що вступає в обмін, в товаром лише тому, що з приводу нього виникають відносини між двома особами або колективами. Як економічне поняття він являє собою історично визначену форму продукту суспільної праці, яка виражає суспільно-економічні зв'язки товаровиробників.

1. Поняття товару та його класифікація

Двома основними видами товарів є матеріальні та нематеріальні блага (або послуги). Крім того, товари поділяють на дві великі групи: 1) для задоволення особистих потреб; 2) для задоволення виробничих потреб.

Щоб бути товаром, певна річ або послуга повинні:

а) бути продуктами праці;

б) задовольняти потреби інших людей (якщо вдома випікають пиріжки і споживають їх у сім'ї, то вони залишаються продуктом);

в) виготовлятися для обміну. Звідси випливає визначення товару.

Товар — продукт праці, який задовольняє потреби інших людей і виготовлений для обміну.

Хоча товар — своєрідна клітина, атом у системі товарного виробництва, він не є простим утворенням. Звідси логічно випливає запитання: за допомогою якого елемента діалектичного методу можна розкрити його сутність? Оскільки найглибша сутність економічних явищ і процесів може бути розкрита як єдність суперечностей, то для аналізу сутності товару також необхідно використати принцип суперечності. Двома протилежними сторонами товару є споживча вартість і вартість.

Споживча вартість пов'язана передусім зі здатністю товару задовольняти певні потреби інших людей. Потреби можуть бути особистими, колективними, суспільними, виробничими (наприклад, у засобах виробництва) та екологічними.

Щоб виконати цю функцію, будь-який товар або послуга мусять мати певні властивості. Ці властивості можуть бути природними (наприклад, м'ясо містить білки та інші корисні речовини) або виявлятися людьми в процесі історичного розвитку. Так, корисність заліза люди усвідомили лише тоді, коли з нього стали виготовляти знаряддя і предмети праці.

Щоб стати товаром, споживча вартість повинна задовольняти потреби інших людей, тобто бути суспільною споживчою вартістю.

Споживча вартість — певна річ або послуга, яка завдяки своїм корисним властивостям задовольняє різноманітні суспільні потреби.

Щоб задовольнити людські потреби, конкретна річ або послуга повинні обмінятися на іншу річ та послугу.

Мінова вартість — здатність товару обмінюватися на інші товари у певних кількісних пропорціях.

Так, виготовивши чоботи, швець хоче продати їх і купити для сім'ї центнер борошна або два центнери картоплі. Виникає запитання: що є основою пропорцій, в яких обмінюються ці продукти праці? Очевидно, що в основі обмінюваності різних споживчих вартостей має бути щось спільне. Це не можуть бути маса, обсяг, форма, самі споживчі вартості, бо вони якісно різняться, є незістав-люваними. Чоботи й борошно задовольняють настільки різні потреби, що з погляду споживчих вартостей їх неможливо звести до чогось спільного.

Мінові пропорції між різними товарами певною мірою визначаються їхньою корисністю. Це зумовлено тим, що в процесі історичного розвитку змінювалися самі пропорції, в яких відбувався обмін товарів, значних змін зазнавала й корисність. Так, у XIV ст. італійські купці, продаючи перець феодалам Західної Європи, отримували за грам перцю грам золота. Нині за грам золота можна купити кілька десятків кілограмів перцю. Алюміній сто років тому був у кількасот разів дорожчим, ніж нині, але його корисність у наш час зросла незрівнянно. Тому найважливішим аспектом в обміні товарів є те, що у них втілена праця.

Суть товару розкривається при розгляді його властивостей. Товар можна розглядати з боку його якості, що відображає корисні властивості товару, і кількості, що характеризує його суспільну міру.

Відповідно до цього одна властивість товару полягає в здатності його задовольняти яку-небудь соціально-економічну потребу людини, друга — обмінюватися в певних пропорціях на інші товари. Корисність речі-товару, завдяки якій вона може задовольняти ту чи іншу потребу людей, робить її споживною вартістю, причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Але не всяка корисна річ, яка має суспільну споживну вартість, є товаром (наприклад, продукція кріпаків, яку вони виробляли для феодала). Споживна вартість є об'єктом дослідження економічної теорії тоді, коли вона створюється як суспільна споживна вартість для обміну. І в цій якості вона вже стає речовим носієм мінової вартості, економічних відносин.

Мінова вартість — видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

Об'єднує всі товари те, що вони —. продукт праці. Як згустки певної кількості людської праці вони є вартості. Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Отже, вартість — це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої е мінова вартість. Саме вартість як уречевлена в товарах праця робить всі товари порівняльними, спільномірними. Як споживні вартості товари якісно різні, як