Наприклад, маляр знає, в якій пропорції треба змішувати фарби, щоб одержати потрібний відтінок. Це знання (інформацію) він може зберегти шляхом мовчання, тобто нікому не розкривати свого знання. У складних технологіях потрібен письмовий опис цієї нерозкритої інформації, яку можна зберегти лише зберігши у таємниці цей опис.

У законі чи іншому нормативному акті про охорону права на нерозкриту інформацію мають бути визначені права її володільця. Тобто мають бути визначені межі його поведінки стосовно об'єкта правової охорони. Має бути докладно визначено. що нерозкрита інформація є виключною власністю її володільця. Тільки він має виключне право на її використання.

Це право володілець може передавати іншим особам, мається на увазі як право власності, так і виключне право на використання. Як власник він може відчужувати свою власність будь-кому і будь-яким правомірним способом. Як володілець права він може видавати ліцензії на використання інформації. Нагадаємо, що ліцензія на використання нерозкритої інформації, як правило, видається разом із ліцензією на винахід. Найчастіше це одна і та сама ліцензія.

Безумовно, володілець нерозкритої інформації має право на винагороду за використання її будь-яким способом — разом із винаходом чи без нього. Розмір і порядок виплати винагороди має встановлюватись угодою сторін.

У договорі про надання ліцензії, можуть встановлюватися також інші права й обов'язки сторін, які бувають досить різноманітні. Видача ліцензії на використання нерозкритої інформації, а також ноу-хау може супроводжуватися передачею відповідної технічної документації. Отже, в договорі має бути визначена доля цієї документації після спливу строку ліцензії.

Строк правової охорони нерозкритої інформації обумовлений строком збереження її конфіденційності, тобто поки зазначена інформація буде прихована від третіх осіб, доти буде зберігатися правова охорона. Не має значення, ким була розкрита сутність інформації — самим її власником чи третьою особою, правомірним способом чи неправомірним. Сам факт розкриття сутності інформації, що охороняється, припиняє її захист.

Водночас слід враховувати, що будь-яка третя особа може правомірно здобути таку саму нерозкриту інформацію, якою уже володіє певна особа. У цьому разі за добросовісним набувачем такої інформації має зберігатися право на її використання в будь-який спосіб незалежно від попереднього володільця.

Спори з приводу використання нерозкритої інформації, виплати винагороди мають розглядатися тільки судом. Водночас необхідно передбачити відповідальність особи, яка неправомірним способом розкрила сутність інформації, що охороняється, і цим завдала збитків її володільцю. Порушник має бути зобов'язаний відшкодувати завдані збитки. При цьому, враховуючи характер правопорушення, відшкодування збитків має бути передбачено в повному обсязі. Відшкодуванню має підлягати і моральна шкода.

2. Відомості, що не становлять комерційну таємницю

Комерційну таємницю не становлять:

установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

· інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

· дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

· відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

· документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

· інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

· документи про платоспроможність;

· відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

· відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Висновки

Отже, комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, то вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо Інше не встановлено договором.

Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

Література:

1. Новий Цивільний кодекс України.

2. Господарський кодекс України.

3. Постанова Кабінету Міністрів України "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" від 09.07.1993 р. № 611.

4. О.А. Підопригора. Право інтелектуальної власності України. К., 2000 р.