1/01 | 0.1470 | 0.0757 | -0.1389 | 0.0987 | -0.0921 | 0.1226

Примітка. Приведено коефіцієнти , що оцінюють лінійний зв'язок (асоціацію) рангів кожного з факторів з ФЕС і стандартні помилки.

По-перше, усі коефіцієнти в моделі взаємодії змін платоспроможного попиту і ФЕС підприємств позитивні і статистично значимі. По-друге, коефіцієнти для бартерного й інших негрошових видів попиту майже завжди негативні і статистично незначущі. Тобто ріст негрошових схем реалізації продукції в переважній більшості випадків не поліпшує положення підприємств. Лише платоспроможний попит завжди (і в часи значної бартеризації, і в часи переваги грошових розрахунків) дозволяв підприємствам зміцнювати своє реальне фінансово-економічне положення.

На наступному кроці аналізу С. Цухло розглянув модель, у яку одночасно включені всі три види попиту й оцінки фактичного ФЕС підприємств. Якість моделі виявилася дуже гарною - рівень значимості, що спостерігається, складав 0.9922-1.0000.

Таблиця 3.4.

Оцінки впливу змін трьох видів попиту на ФЕС
у моделі, що включають одночасний вплив зазначених факторів

Дата | платоспроможний попит | бартерний попит | векселі і заліки

SE | SE | SE

4/00 | 0.2837 | 0.0850 | 0.0181 | 0.0962 | 0.1214 | 0.1089

7/00 | 0.4005 | 0.0936 | 0.0448 | 0.1171 | -0.0495 | 0.1246

10/00 | 0.3535 | 0.1023 | 0.1590 | 0.1104 | 0.0549 | 0.1203

1/01 | 0.1922 | 0.0908 | 0.2221 | 0.1185 | -0.0223 | 0.1286

Примітка. Приведено коефіцієнти , що оцінюють лінійний зв'язок (асоціацію) рангів кожного з факторів з ФЕС і стандартні помилки.

Коефіцієнти моделі (див. табл. 3.4) були завжди позитивні і завжди статистично значимі тільки для платоспроможного попиту. Для бартерного попиту вони були позитивні, але статистично незначущі. А для векселів і заліків коефіцієнти виявлялися ще і негативними.

За результатами дослідження С.Цухло робить висновок про те, що у своїх прогнозах українські підприємства зв'язують поліпшення фінансово-економічного положення майже виключно з грошовими видами попиту. Ні бартер, ні векселя, ні заліки не мали статистично значимого впливу на реальне положення підприємств. Більш того, у половині випадків вони мали ще і негативні коефіцієнти. Тобто можна сказати, що більшість підприємств прагне уникнути у майбутньому негрошових розрахунків, у тому числі бартерних.

4. Шляхи подолання бартеру

Для пояснення причин бартеру звичайно використовують просту модель, що описує поводження фірми, що має зовнішній борг перед кредиторами і, як наслідок, випробує труднощі з наявними коштами. Фірма повинна зробити наступний вибір: або вона виплачує борг і тоді вона позбавляється капіталу, що не дозволяє їй зробити закупівлю сировини для наступного виробництва, або вона вирішує сховати капітал і не обслуговувати свій борг. [12]

Одним зі способів зробити це є вихід на бартерний ринок, продукція якого не представляє цінності для зовнішнього кредитора, і тому залишається під контролем фірми.

У результаті, незважаючи на те, що існують додаткові витрати, зв'язані з бартером, цей шлях дозволяє відкласти обслуговування боргу і, таким чином, фінансувати виробництво з можливістю майбутньої виплати боргу.

Вищеописана історія являє собою відоме в літературі пояснення зв'язку бартеру і труднощами з наявними коштами. [11]

Проте, вона породжує кілька питань. Припустимо, що розглянута фірма є прибутковою, чому б тоді кредитору не реструктуризувати борг в обмін на можливо великі виплати в майбутньому? Подібні ситуації часто розглядаються і знаходять позитивні рішення в літературі по фінансових контрактах у розвинутих економіках і по реструктуризації боргу країн, що розвиваються. [9]

Вони можуть бути застосовані й у країнах перехідного періоду. Однак, по-перше, виявляється, що у випадку переговорів існує ризик відведення коштів з виробництва менеджером фірми (трансформаційний ризик).

По-друге, якщо кредитор має кращі інвестиційні можливості, чим фірма, що забезпечують високі доходи (як це було у випадку початку ринку ОВДП в України), те кредитор буде зацікавлений у якнайшвидшому поверненні боргу, і переговори не мають місця. Одним з істотних припущень моделі є відсутність ефективної процедури банкрутства. Так, в умовах України передбачається, що кредитор не може одержати право контролю над фірмою у випадку, якщо остання не виконує контракт.

Розгляд цієї моделі дослідниками пророкує позитивний взаємозв'язок між зовнішнім боргом і кількістю бартеру. [11]

Тому важливим є вирішення відносин між боргом і бартером. При відсутності ефективної процедури банкрутства бартер може бути використаний з метою приховання від зовнішніх кредиторів фірми інформації про доходи.

Якби закон про банкрутство суворо виконувався, фірма, що не виплачує свій борг, втрачала би контроль над своїми активами. Однак, якщо погрози втрати контролю немає, менеджер прагне продавати товар по бартері у випадку, коли він очікує, що грошові надходження відійдуть кредитору, а іншого зовнішнього джерела фінансування закупівель немає.

Виявляється, однак, що відсутність зобов'язань у фірми створює стимул для бартеру, навіть якщо кредитор і фірма можуть домовитися про списання боргу (тому що більший обсяг коштів припускає більш слабку позицію фірми в ситуації переговорів із кредитором). [24]

Іншим поясненням високої частки бартеру є наявність державної фінансової піраміди (ОВДП) у 1995-1998 р. Якщо можливості зовнішнього інвестування (в ОВДП) дають високий відсоток, кредиторів не зацікавить можливість рефінансування боргу, що, безумовно, створює стимул використовувати бартер.

Яке з двох пояснень цього зв'язку (відсутність зобов'язань чи піраміда ОВДП) вірно? Обоє погодяться з макроекономічними реаліями. Період найбільших віддач від ОВДП збігся з найвищим рівнем бартеру. Більше того, як показує тест на причинно-наслідкові відносини, великі реальні процентні ставки викликали зростання бартеру в 1995- 98 р. [9]

Зі скороченням операцій з ОВДП реальні процентні ставки