Таким чином, по Сміту, і державне втручання і монопольна діяльність (а найчастіше, як показує Сміт, друге являє собою наслідок першого) – фактори, що послабляють ефективність вільного ринку і не служать тому інтересам суспільства. При цьому конкуренція – це завжди вільна конкуренція.

А.Маршалл продовжив вихваляння достоїнств вільно-конкурентного устрою ринку, почате А.Смітом. Вільна конкуренція як особливий інститут організації бізнесу приймає в Маршалла форму свободи виробництва і вільного підприємництва. Економічна свобода – це добре, оскільки від цього усі виграють: виробники дістають прибуток, споживачі – споживчий надлишок. Вільна конкуренція трактується в Маршалла як спосіб організації, що веде до оптимального поділу праці й забезпечує ефективність економіки.

І головна перевага складається, на думку Маршалла, у формуванні низьких цін («нормальних цін» у термінах Маршалла) рівноваги. Якщо немає свободи конкуренції, підкреслює Маршалл, то низькі ціни можуть бути забезпечені тільки деякими позаекономічними методами.

Першої відійти від статичної моделі конкуренції і монополії як двох полярних станів ринку спробувала Джоан Робінсон. З часів Робінсон приживається найменування «досконала конкуренція» на противагу іншої організації ринку – недосконалої конкуренції. Робінсон визнає різноманіття поведінкової активності фірм. Це не тільки конкуренція і монополія як вважалося до цього, але і різні інші варіанти ринкової влади – конкуренція між виробниками диференційованого продукту і цінова дискримінація. З тих пір затверджується представлення про те, що конкуренція може існувати і при наявності у фірм ринкової влади, що власне й означає термін «недосконала конкуренція».

Робінсон, досліджуючи монополію, виділяє галузі, де конкуренція принципово в силу технологічних особливостей (масштабу виробництва в першу чергу) неможлива. Це ті галузі, що пізніше будуть названі «природною монополією». Робінсон відносить до них залізничний транспорт, електроенергетику, газову промисловість. Тут відсутні, як говорить Робінсон, передумови для конкуренції. «Якщо ж вийшло, що в таку галузь виявилися включеними дві фірми, вони або будуть змушені конкурувати між собою (при цьому жодна з них не зможе навіть відшкодувати свої витрати) і більш слабка розориться, або вони повинні будуть об'єднатися»[6]. Таке класичне трактування природної монополії продовжує складати основу державної конкурентної політики розвинутих країн і сьогодні.

При аналізі політики цінової дискримінації Робінсон вказує на неоднозначність наслідків монопольного ринку. Так, якщо на одному з ринків, де діє фірма-монополіст, попит виявляється «слабким», те при проведенні політики єдиної ціни, на відміну від політики цінової дискримінації, її рівень може виявитися вище резервної ціни покупців, так що подібний ринок без цінової дискримінації взагалі припинить своє існування.

Неоднозначність результату згадується й у зв'язку з ринком монополії. Так, «якщо монополіст одержує економію, одночасно застосовуючи дефіцитний фактор виробництва, за який він не платить ренту цілком, те випуск в умовах монополії може перевищити випуск в умовах конкуренції»[6].

Отже, еволюцію поглядів економістів на проблему конкуренції і монополії, що знайшла своє вираження в конкурентній політиці розвинутих країн, можна скорочено сформулювати в такий спосіб.

Перший етап зв'язаний з формуванням моделі досконалої конкуренції, розробкою основних рис конкурентного ринку. Тут панує представлення про те, що вільна конкуренція повинна складати мету конкурентної політики держави, хоча може бути, ця мета ідеальна і не досяжна на практиці. Монополія розуміється тільки як негатив вільної конкуренції, структура, яка знижує ефективність ринкової економіки.

Поступовий розвиток теорії конкуренції приводить до розуміння конкуренції як визначеного процесу, динамічного по своїй природі. У цьому процесі, як виявляється, конкуренція і монополія настільки переплетені, що доцільніше говорити про монополістичну конкуренцію – таку структуру, де в кожен момент присутні риси і монополії і конкуренції. До того ж, сама по собі монополія знаходить визначені позитивні риси як фактор, що стимулює нагромадження фінансових ресурсів, технічний прогрес у галузі і нейтралізуючий негативну економічну динаміку (пом'якшуючий, якщо і не усуває, кризи і спади в галузях).

Уточнення механізму здійснення конкуренції приводить до появи концепції працюючої конкуренції і “змагальних” ринків – принципово нового погляду на структуру ринку. Конкурентний результат у виді економічної ефективності цін і обсягів продажів може бути досягнутий без і поза конкурентним процесом. У цей період продовжуються пошуки кількісних показників конкуренції через економетричні дослідження галузей і побудову регресійних моделей ринків. Але усе ще продовжує панувати ідея про те, що тільки конкуренції на ринках може бути недостатньо, і конкурентна політика повинна прагнути до збільшення ступеня конкурентності ринків.

Сучасні представлення про конкуренцію характеризуються насамперед зміною концепції «конкуренція» на більш широке поняття «взаємодії фірм на ринку». Для ефективної взаємодії фірм на ринку однаково важливими є і конкурентний процес (теорія сумлінної конкуренції) і конкурентний результат (економічна ефективність у всіх її формах).

Висувається нова концепція конкурентного результату. Результат еволюції ринку – це не деяка крапка і не однозначно обумовлена лінія, а область можливих рівноваг, задана верхньою і нижньою границями. Відзначається важливість варіабельності результатів і вказівки на ті з них, при яких ринкова ситуація не буде стабільною.

Починає розвиватися представлення про те, що конкуренція може бути надлишковою, ведучою не до ефективності, а до руйнування ринку і галузі. Зокрема, надлишковій конкуренції піддаються галузі природної монополії (відповідно до технологічної концепції), а також рекламомісткі і наукомісткі ринки.

Робиться розходження між конкуренцією, що сприяє розвитку ринку (сумлінна, «чесна» конкуренція), і конкуренцією деструктивною (несумлінною), навіть у тих галузях,