На основі нових представлень про конкуренцію будується і сучасна конкурентна політика. Антимонопольне регулювання стає більш гнучким, повсюдно спостерігається відхід від принципу «букви закону», переважає розгляд справ на основі «духу закону» з урахуванням усіх моментів ринку. Крім того, конкурентна політика здобуває міжнародного характеру, створюються й активізуються міжнародні інститути регулювання поведінки фірм на світових ринках.

Розділ II. Діяльність фірми на ринку досконалої конкуренції

2.1. Ціна та дохід на ринку досконалої конкуренції

Крива попиту, з яким зіштовхується окрема конкурентна фірма, зовсім еластична. Фірма не може домогтися більш високої ціни, обмежуючи обсяг випуску; для неї не потрібна і більш низька ціна, для того щоб збільшити свій обсяг продажів.

Очевидно, що крива попиту на продукцію фірми є в той же час кривою доходу. Те, що виступає як ціна за одиницю продукції для покупця, є доходом від одиниці продукції, чи середнім доходом, для продавця. Сказати, що покупець повинний сплатити ціну в 100 грн. за штуку, — те ж саме, що сказати: доход від одиниці продукції, чи середній доход, отриманий продавцем, дорівнює 100 грн. Середній доход AR (Average Revenue) і ціна — це те саме, розглянуте з різних точок зору.

Валовий доход TR (Total Revenue) при будь-якому рівні продажів може бути легко визначений шляхом множення ціни на відповідну кількість продукції, що фірма може продати. Граничний доход є доповненням до валового доходу, тобто додатковий доход, що є результатом продажу ще однієї одиниці продукції. Граничний доход постійний в умовах чистої конкуренції, тому що додаткові одиниці можуть бути продані за постійною ціною. [5, c. 69] На мал. 1 представлені прямі, що характеризують валовий і граничний доход фірми.

Поводження фірми, що максимізує прибуток, у короткостроковому періоді визначається, з одного боку, ціною товару на ринку, а з іншого боку – витратами виробництва.

Витрати правомірно розділити на постійні і змінні. Постійними називаються такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. Постійні витрати, мабуть, є обов'язковими і зберігаються навіть у тому випадку, якщо фірма взагалі нічого не виробляє. На мал. 3 постійні витрати FC (Fixed Cost – фіксовані витрати) представлені лінією, рівнобіжної осі абсцис. Це означає, що дані витрати фірма несе навіть при нульовому виробництві.

Перемінними називаються такі витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва (це витрати на сировину, допоміжні матеріали, паливо, електроенергію, транспортні послуги і велику частину трудових ресурсів).

Мал. 1. Попит, граничний доход і валовий доход фірми.

Щоб вирішити, скільки випускати продукції, керівникам фірм необхідно знати, як зростуть змінні витрати з ростом обсягу виробництва. На мал. 3 представлена крива VC (Variable Cost – змінні витрати), що показує динаміку змінних витрат.

C, витрати

Q, обсяг продукції

Мал. 2. Співвідношення постійних і змінних витрат.

Загальні (валові) витрати - це сума постійних і змінних витрат при кожнім даному обсязі виробництва. На мал. 2 представлена крива TC, що характеризує динаміку загальних витрат у залежності від обсягу виробництва. Відповідно до визначення вона цілком повторює лінію змінних витрат TC (Total Cost), але зрушена від її нагору по вертикалі на величину постійних витрат. [7, c.40]

Для прийняття управлінських рішень виробники повинні знати не тільки загальну суму витрат, але і їхню величину в розрахунку на одиницю випуску продукції, тобто рівень середніх витрат. Існують три види середніх витрат: середні постійні; середні змінні; середні загальні.

Середні постійні витрати (AFC) являють собою постійні витрати на одиницю продукції:

AFC = FC / Q ,

де Q - кількість виробленої продукції.

На мал. 3 представлена крива AFC, що відображає динаміку середніх постійних витрат. Вона безупинно знижується в міру зростання виробництва.

Середні змінні витрати AVC являють собою змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції:

VC

AVC = -----,

Q

На мал. 3 крива AVC відображає динаміку середніх змінних витрат. Вона має дугоподібну форму відповідно до закону убутної віддачі.

Середні загальні витрати (ATC) являють собою валові витрати в розрахунку на одиницю продукції. Їх можна розрахувати шляхом розподілу валових витрат на кількість зробленої продукції. Крива ATC зображена на мал. 3, вона має дугоподібну форму, як і крива AVC, але перевищує її на величину AFC при кожнім даному обсязі виробництва.

C, витрати

Q, обсяг продукції

Мал. 3. Співвідношення середніх постійних і змінних витрат

Уведемо поняття граничних витрат (MC). Для кожної додаткової одиниці продукції їх можна визначити, виявивши ту зміну суми витрат, що з'явилося результатом виробництва цієї одиниці:

MC = TC/Q

На мал. 3 представлена крива MC, що відображає динаміку граничних витрат. Форма цієї кривої задана чинністю закону убутної віддачі. Граничні витрати показують, який обсяг тих витрат, що фірма понесе у випадку збільшення виробництва на останню одиницю продукції, чи тих коштів, що вона заощадить при скороченні обсягу виробництва на цю одиницю.

2.2. Прибуток фірми на ринку досконалої конкуренції

Існують два підходи (принципи) до визначення рівня виробництва, при якому конкурентна фірма буде одержувати максимальні прибутки чи мінімальні збитки. Перший включає порівняння валового доходу і валових витрат; другий — порівняння граничного доходу і граничних витрат. Обидва підходи застосовні не тільки до чисто конкурентної фірми, але також і до фірм, що функціонують в умовах кожної з трьох основних ринкових структур.

При фіксованій ринковій ціні перед конкурентним виробником стоять три взаємозалежних питання: 1. Чи варто виробляти? 2. Якщо так, то яка кількість продукції? 3. Який прибуток (чи збиток) буде отриманий?

Припустивши, що фірма буде виробляти,