КУРСОВА РОБОТА

з предмету “Маркетинг”

на тему: «Оцінка конкурентоспроможності відчизняних товарів»

Зміст.

Вступ

Принципи забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживань монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції і недобросовісної конкуренції закріплені у статті 42 Конституції України.

Основою нормативно-правової бази у сфері конкурентної політики в Україні є Закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про природні монополії", Укази Президента України від 26 лютого 1999 року N 219 "Про Основні напрями конкурентної політики на 1999 - 2000 роки та заходи щодо їх реалізації", від 19 серпня 1997 року N 853 "Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій".

Цими актами законодавства визначаються основні правила конкуренції та обмеження монополізму в Україні і надаються повноваження стосовно здійснення державного контролю за їх додержанням. Державний контроль здійснюється за такими напрямами:

виявлення і припинення зловживань монопольним становищем;

виявлення і припинення антиконкурентних узгоджених дій;

виявлення і припинення дискримінації суб'єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

виявлення і припинення недобросовісної конкуренції;

додержання вимог антимонопольного законодавства у процесі перетворення державної власності;

контроль за економічною концентрацією;

додержання антимонопольних вимог у процесі антимонопольного регулювання та прийняття рішень органами державної влади, органами місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

Однак правова система України у сфері конкурентної політики досить складна, що викликає необхідність принципового удосконалення з метою забезпечення регулювання у повному обсязі питань обмежувальних угод, зловживання монопольним становищем, контролю за економічною концентрацією та максимального наближення до правил конкуренції ЄС.

1. Оцінка конкурентоспроможності товара.

1.1. Цінові фактори конкурентоспроможності.

Для оцінки конкурентноздатності товару виробникові необхідно визначити внутрішню структуру двох основних факторів конкурентноздатності — ціни (цінові параметри) і якості (нецінові параметри). Розрахувавши величини кожного параметра цих факторів і, вибравши визначену стратегію, можна впливати на них, відносно підвищуючи показник конкурентноздатності.

Розглянемо найбільш важливі фактори конкурентноздатності — цінові. Вони застосовуються при оцінці конкурентноздатності, характеризуються структурою повних витрат споживача (ціни споживання) по придбанню й експлуатації продукції протягом терміну експлуатації і визначаються властивостями продукції, умовами її придбання і використання. Повні витрати споживача в загальному випадку включають одноразові і поточні витрати.

Одноразові витрати — це витрати на: придбання продукції (ціна продукції); податкові збори; витрати на транспортування, зборку, налагодження, спробний пуск, якщо вони не включені в ціну продукції.

Витрати на придбання продукції визначаються ціною, фактично сплаченої покупцем. При зіставленні цін на оцінювану продукцію враховуються комерційні умови відповідних угод і, політичні аспекти угод. Також необхідно враховувати гнучкість ціни до факторів покупки; обсяг закупівель, знижки за тимчасові параметри відстрочки платежу, розпродажі й інші фактори.

Витрати на транспортировку продукції складаються з витрат на навантаження, доставку, розвантаження, страхування в шляху, оплату послуг по збереженню й обслуговуванню продукції при її доставці до місця призначення, а також настановні і пуско-наладочні роботи.

Поточні витрати включають: оплату праці обслуговуючого персоналу; витрати на паливо й енергію; основні і допоміжні матеріали; ремонт, запчастини і спецінструмент, придбання технічної й іншої документації, необхідної для експлуатації і навчання персоналу.

Витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу визначаються нормами і тарифами в конкретних умовах експлуатації продукції.

Витрати на паливо й енергію включають вартість споживаного палива й енергії відповідно до цін, що діють на конкретному ринку (а також додаткові витрати, зв'язані з доставкою, навантаженням, розвантаженням палива).

Витрати на основні і допоміжні матеріали, споживані при використанні продукції, визначаються, виходячи з норм їхньої витрати в період експлуатації і цін на них на конкретному ринку.

Витрати на ремонт, запчастини і т.п. для конкретного покупця визначаються виходячи з умов і інтенсивності експлуатації продукції покупцем, а також цін на послуги і запасні частини на місцевому ринку.

У сукупності всі ці витрати складають величину ціни споживання, що представляє собою обсяг кошт, що потрібно споживачеві протягом усього терміну служби товару. У самому загальному виді ціна споживання буде виглядати в такий спосіб:

де i - коефіцієнт, що вказує число цінових параметрів,

Сji - — вартість цих цінових параметрів відповідно в товарі j,

Як правило розрахунок цінових параметрів не є особливо складною задачею і тому подальша деталіровка розрахунку і порівняння з конкурентним зразком по цінових параметрах не приведена.

1.2. Нецінові фактори конкурентоспроможності.

Друга найважливіша група факторів конкурентноздатності — нецінові. Вони важкі в оцінці і порівнянні. Розповсюджений підхід у їхній оцінці — спосіб виявлення корисного споживчого ефекту.

Корисний ефект (U) кожного товару описується набором безлічі якісних параметрів, що є розширеним розумінням фактора якості (споживчим поглядом на фактор якості). Корисний ефект, як основний фактор конкурентноздатності, підрозділяється на два основних види: матеріальні і нематеріальні фактори.

Матеріальні фактори описують найважливіші функції товару і зв'язані з ним основні характеристики, зміна, а тим більше заміна яких можуть здійснюватися у визначених, відносно «твердих» межах, заданих конструктивними принципами виробу.

У группу цих факторів входять: параметри призначення; ергономічні параметри; екологічні параметри; параметри надійності.

Параметри призначення характеризують області застосування продукції і функції, що вона призначена виконувати. По них можна судити про зміст корисного ефекту, що досягається в результаті застосування даної продукції в конкретних умовах споживання. Вони підрозділяються на техніко-функціональні і конструктивні.

Техніко-функціональні параметри характеризують можливості продукції виконувати функціональні властивості (точність і швидкість спрацьовування виробів, обсяг інформації, що переробляється, в одиницю часу), конструктивні - характеризують основні проектно-конструкторські рішення, використані при розробці і виробництві виробу, його склад і структуру, габарити, вагові характеристики. Як і