Собівартість продукції розраховують за калькуляційними еле-ментами — статтями затрат. Статті затрат — можуть бути фінан-совими та галузевими. У фінансовій калькуляції є дві статті — прямі затрати та непрямі — накладні затрати. Широким є галузе-вий, а точніше виробничий аспект побудови собівартості. Номен-клатура статей затрат на різних підприємствах різна і залежить від потреб управління. Це питання буде розглянуто у третій частині підручника. Об'єктом калькуляції є собівартість продукції (виробу, по-слуги або роботи), але слід мати на увазі не лише об'єкти, а й каль-куляційні одиниці.

Калькуляційними одиницями відносно готової продукції можуть бути: сукупна собівартість, тобто собівартість усієї продукції, яку випустило господарство, його виробничий підрозділ (цех, бригада, дільниця тощо); собівартість окремого виду продукції (виробу, напівфабрикату тощо); собівартість кількісної (метр, маса, пари, тонни тощо) або якісної (сухих речовин, вологості тощо) нату-ральної одиниці вимірювання.

Ці одиниці вимірювання виникають у калькуляційному про-цесі послідовно. Для того щоб обчислити собівартість окремого виду продукції, потрібно мати обчислену сукупну собівартість продукції. Не можна визначити собівартість натуральної одиниці вимірювання, коли попередньо не визначено собівартість окре-мого виду продукції. Таким чином, калькулювання собівартості продукції — це процес, який складається з трьох послідовних процедур-етапів.

Рис. Етапи та об'єкти калькулювання собівартості продукції та їх взаємозв'язок

Водночас калькуляційний процес не охоплює всієї складності калькуляції в господарстві, оскільки крім основної продукції воно має калькулювати також продукцію допоміжного виробництва, яка використовується основним виробництвом, а також напівфаб-рикати (якщо вони випускаються).

Собівартість продукції обчислюють за допомогою окремих прийомів (способів), які залежать від наявності або відсутності тих чи інших факторів калькулювання.

Основним вихідним елементом будь-якого виробництва є го-това продукція. Водночас на виробництві можливі побічна проду-кція, відходи виробництва, брак. Окрім того, безперервність тех-нологічного процесу, особливості його організації потребують врахування наявності незавершеного виробництва.

Вивчення складу елементів затрат як сукупності показує, що ця сукупність у вартісному вираженні характеризує одночасно вартість таких елементів: готової продукції, відходів виробництва, браку виробництва, побічної продукції, незавершеного виробниц-тва. Отже, ця сукупність, що не має конкретизації стосовно окре-мого елемента, досягається калькулюванням. Але для цього потрі-бні кількісні характеристики усіх названих чинників.

Згідно з нормативними актами готовою вважається продукція, що відповідає діючим стандартам, технічним чи договірним умо-вам, прийнята на склад та оформлена відповідним документом. Натуральні технічні та технологічні параметри готової продукції визначаються нормативними документами або договором. При цьому можливі два варіанти: готовий продукт має кількісні пара-метри або і кількісні і якісні. Усі ці характеристики мають бути зазначені в документах на випуск, інакше калькулювання собівар-тості продукції неможливе.

Особливу актуальність має облік випуску продукції у компле-ксних виробництвах, де з одного виду матеріалів виготовляють кілька видів готової продукції (металургійна, хімічна, гумотехніч-на та інші галузі). Інколи разом з готовою продукцією з виробни-чого процесу одержують побічну, а іноді й супутну продукцію. Наприклад, під час виробництва аміаку одержують вуглекислий газ, у броварному виробництві супутною продукцією є вуглекис-лота, у виробництві капролактаму побічним продуктом є сульфат амонію тощо.

За своїми технічними та іншими характеристиками побічна та супутна продукція мало чим відрізняється від основної, тому їх кіль-кісні та якісні параметри визначають аналогічно основній продукції.

Аналогічні натуральні (кількісні та якісні) характеристики мають й інші вихідні елементи виробництва: відходи, брак, неза-вершене виробництво. Таким чином, усі названі вихідні елементи процесу виробництва стають об'єктами калькуляції фактичної со-бівартості готової продукції, їх наявність або відсутність усклад-нює або полегшує (спрощує) процедуру калькулювання. А поєд-нання визначає метод (або спосіб) калькуляції.

Відходи виробництва — це залишки сировини, матеріалів, які утворюються у процесі виробництва та частково або повністю втра-тили первинні властивості. Крім того, до відходів належать також продукти фізико-хімічної переробки сировини, які не є метою ви-робництва (їх можна використовувати іноді з невеликою витратою).

Разом з тим відходи слід відрізняти від технологічних втрат: вигару, усушування, упікання тощо.

У калькуляційних процесах важливим моментом є оцінка від-ходів. Сьогодні відходи оцінюються переважно за цінами можли-вої реалізації.

Усі відходи у виробництві мають бути здані на склад і оформ-лені накладними.

Раціональне використання відходів потребує контролю за їх утворенням та використанням з боку бухгалтерської служби.

Побіжна продукція як вихідний елемент виробничого процесу також має якісні та кількісні параметри, які мають дістати вар-тісну характеристику. Вона оцінюється за твердими або договір-ними цінами, її вартість вираховують з затрат основного вироб-ництва. Але такий підхід не можна вважати ні економічно, ні тех-нічно правильним через те, що фактично одержання побіжної продукції — це витрати на її одержання. Наприклад, щоб одержа-ти газ у вугледобуванні, слід затратити певні кошти на організа-цію. Тому супутня продукція вимагає особливого калькулювання.

На відміну від побіжної побічна продукція не потребує додат-кових витрат. Така продукція утворюється в комплексних вироб-ництвах паралельно з основною. Для калькулювання собівартості основної продукції потрібно попередньо визначити кількісні, які-сні та вартісні параметри побічної продукції.

Оскільки побічну продукцію одержують в тому самому техно-логічному процесі, що й основну, то краще її калькулювати як супровідну разом з основною, а не оцінювати на підставі окремих цінових даних. При цьому є