Продуктивність праці на рівні підприємства, фірми вимірюють шляхом ділення валового доходу (виручки) від продажу річного або місячного об'єму виготовленої продукції на чисельність робітників. Інколи застосовується показник продуктивності праці у вигляді виробітку. В цьому випадку кількість виготовленої продукції або виконаних робіт у натуральному вираженні (у штуках, у одиницях об'єму, ваги і т.д.) ділиться на кількість робітників. Досить часто показники виробітку відносять до таких одиниць часу, як день або година, і визначають його як кількість виготовленої продукції, що виробляється робітником за один день, за зміну (денний виробіток) або за годину (годинний виробіток).

Важливо, звичайно, не тільки фіксувати величину продуктивності праці на підприємстві, в регіоні, в країні, але і знати, від чого вона залежить.

Фактори, які впливають на продуктивність праці робітників, різноманітні. В економічній науці і навіть на практиці немає сталої точки зору у відношенні того, які саме фактори і в якій степені впливають на продуктивність. Разом з тим фактори в тій чи іншій мірі відомі.

Продуктивність праці залежить від професійно-кваліфікаційного рівня робітників: знань, вмінь, навичок, досвіду, що залежать від освіти, стажу роботи – ось далеко не повний перелік факторів.

Сильний вплив на ефективність праці, використання робочого часу має організація праці, а в більш широкому розумінні - якість управління трудом. Це і планування, і координація, і оперативне регулювання, забезпечення порядку трудової дисципліни на виробництві, високого рівня виконання і відповідальності за довірену справу. Мабуть, даний фактор відіграє визначну роль в економіці перехідного періоду.

Допустимо стверджувати, що продуктивність праці робітників істотно залежить від рівня його механізації і автоматизації, якості машин і обладнання, які застосовуються, прогресивності технологічних процесів.

Не можна заперечувати і певної залежності продуктивності праці від матеріальної і моральної зацікавленості в одержанні високих результатів праці.

1.3. Проблема оплати праці

Принципову роль і особливе місце в регулюванні праці і в трудових відносинах займають питання оплати праці. Проблема оплати праці - одна із самих важко вирішуваних в економіці будь-якого типу. До того ж це не тільки економічна, але в не меншій степені соціальна проблема, джерело соціальних напружень у суспільстві.

Оплата праці розглядається багатьма економістами як основний інструмент спонукання і безперервної підтримки інтересу робітника до Я високопродуктивної віддачі своїх трудових зусиль. Механізм цього зв'язку за задумом простий: "більше і краще". В результаті повинно виникати само спонукання росту продуктивності праці, обмежене хіба що тільки передільною, вищою продуктивністю, підняти яку при даному рівні техніки і технологіях неможливо, скільки не плати. Такий мудрий задум, який практично дуже непросто втілити в життя.

В радянській економіці проблему оплати праці протягом багатьох років намагалися вирішити за допомогою застосування простого на перший погляд правила: "оплата праці повинна відповідати кількості і якості праці". Це в принципі обгрунтоване правило, як і багато інших рецептів наукового соціалізму, так і залишилося в сфері чистого теоретизування. Реалізувати його на практиці не вдалося.

Справа в тому, що вже саме вимірювання кількості праці представляє невирішену проблему. Кількість праці, яка розглядається з позицій її витрат, - це кількість витраченої робітником фізичної енергії і розумових зусиль. Уви, визначити енерговитрати людини в процесі праці не в силах навіть біологи, хоча є вказівки на те, що трудова активність впливає, наприклад, на місткість адреналіну в крові людини. Реально кількість витраченої праці доводиться визначати відповідно витратам робочого часу в припущенні, що між цими двома величинами існує пропорційна залежність. Таке припущення більш ніж умовне, бо не завжди робочий час цілком приділяється праці, і енерговіддача робітників буває різною. Але почасова система оплати індивідуальної праці, широко розповсюджена як в неринковій, так і в ринковій економіці, виходить із положення, що робочий час і є вимірювач кількості праці.

Проте мало знання витрат праці для визначення рівня її оплати, треба ще знати ціну години робочого часу, тобто тарифну ставку, рівну кількості грошей, що сплачуються за одиницю робочого часу. Спосіб встановлення тарифних ставок на основі жорстких розрахунків відсутній, і навряд чи може існувати, оскільки тариф залежить від багатьох факторів, перш за все від якісних показників тpyдової діяльності, а виразити цей зв'язок у вигляді багатофакторної формули, придатної для розрахунку, не вдається.

Здавалося б, є простий вихід із положення, який заключається в тому, щоб платити робітникові не за кількість витраченого часу, а за кінцевий результат праці. На питання про те, як його виміряти, за звичаєм відповідають: "за кількістю виробленої продукції". Але ж окремий робітник за звичаєм не випускає кінцеву продукцію, він виконує певну роботу. На принципі оплати об'єму роботи основана здольна оплата праці. Уви, вона виявляється на повірку не тільки не краще, а в ряді випадків гірше повремінної.

Різноманітність видів робіт, трудових операцій обчислюється десятками і сотнями мільйонів. Щоб для кожного із цього виду робіт встановлювати норми часової або денної виработки і розцінки, доводиться завантажувати систему управління трудом і оплатою праці колосальними за об'ємом і складності розрахунками розцінок. Да і як надійно розрахувати або експериментально встановити розцінки? Доводиться поневолі для кожного виду робіт визначати тим чи іншим способом трудоємкість і норми виработки, що само по собі представляє неймовірні труднощі. І знову-таки переходити від трудовитрат в