де Учр - частка робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, %;

Ер - відносна економія чисельності робітників, %

Пн - планове підвищення рівня виконання норм виробітку групою робітників, які не виконують норми виробітку, %:

Ур - частка робітників, які не виконують норми виробітку в загальній чисельності робітників.

Під час планування зростання продуктивності праці можна використовувати показники зниження технологічної трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу.

Підвищення (зниження) продуктивності праці під впливом зміни трудомісткості продукції обчислюється за формулою:

ДППР = ДФС / (100 – ДТР) * 100, (2.14.)

де ДППР - зміна середньогодинного виробітку продукції одного робітника, %;

Д ФС - зміна трудомісткості продукції, %.

Визначається залежність між показниками годинного, денного і річного виробітку, а також між виробітком робітників і працюючих. Зниження технологічної трудомісткості характеризує зростання годинного виробітку:

І = Ттехнол / (Ттехнол – Тз) (2.15.)

де Ттехнол - трудомісткість технологічна планового обсягу робіт, розрахована за фактичними затратами праці;

Тз - зниження затрат праці від впровадження організаційно-технічних заходів.

Розраховуючи місячну і річну продуктивність праці, слід врахувати середню кількість відпрацьованих годин за зміну середньообліковим працівником, а також середню кількість явочних днів одного серєдньооблікового працівника в плановому і базисному періодах.

Індекс зростання річної (місячної) продуктивності праці визначається так:

Іпр = Іпг * Ізмф * Іяв дн., (2.16.)

де Іпг - індекс годинної продуктивності праці;

Ізмф - індекс використання змінного фонду робочого часу;

Іяв. Дн. - індекс зміни кількості явочних днів за рік у середньо облікового працівника.

При цьому:

Ізм. ф. = Фпл / Фб,

І яв. дн. = Д яв. дн. / Д яв. баз. (2.17.)

Де Фпл і Фб — відповідно середня кількість відпрацьованих годин за зміну середньообліковим працівником у плановому і базовому періодах, год.;

Дяв. пл. і Дяв. Баз. - відповідно середня кількість явочних днів середньооблікового працівника в плановому і базисному періодах, днів.

Зниження трудомісткості досягається технічним удосконаленням виробництва, запровадженням прогресивних технологічних процесів, досконалішого обладнання, а також можливе за рахунок підвищення рівня кооперації виробництва. [43]

2.2.4. Аналіз виконання норм виробітку

Перегляд норм виробітку, впровадження технічно-обгрунтованих норм потребують проведення організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності праці за рахунок введення нового та модернізації існуючого обладнання, удосконалення інструменту, поліпшення конструкцій виробів, використання нових видів сировини, матеріалів тощо. Ефект від перегляду і зміни застарілих норм виробітку виражається в умовному вивільненні робітників. Для розрахунку кількості робітників-відрядників, які умовно вивільнені в результаті запровадження нових норм виробітку, застосовується така формула:

ВР = (ТР0 – ТР1) / (РФ * КВн) (2.18.)

де ВР - кількість умовно вивільнених робітників-відрядників;

ТР0 і ТР1 - технологічна трудомісткість продукції за нормами базового року і звітного року, нормо-годин;

РФ - номінальний фонд робочого часу одного робітника, год;

КВн - середній коефіцієнт виконання норм виробітку.

2.2.5. Аналіз оплати праці

У ході економічного аналізу підприємства необхідно визначити: ефективність прийнятої ним системи оплати праці як з точки зору впливу на ефективність роботи, в першу чергу - на збереження трудового колективу і підвищення продуктивності праці робітників, спеціалістів, інших працівників. так і з точки зору значення заробітної плати, як однієї з найважливіших складових частин витрат на виробництво.

При відрядній оплаті праці заробітна плата робітників залежить під обсягу виконаної роботи і розміру розцінки. Математично ця залежність може бути вииражена формулою:

Звід = с * V, (2.19.)

де с - розцінка за одиницю обсягу робіт в грн.;

V - обсяг виконаної роботи в установлених, вимірах.

Цю форму використовують при оплаті тим робітникам, праця яких підлягає нормуванню. Відрядна оплата праці складається з таких систем: прямої, прогресивної, акордної і преміальної. Вона може бути індивідуальна і бригадна.

При погодинній формі оплати заробіток працівника залежить від відпрацьованого ним часу і встановленої тарифної ставки або окладу. Ця залежність виражається формулою;

Зп = Тс * Фтаб, (2.20.)

де Тс - тарифна ставка присвоєного робітникові розряду (в грн.. за годину, день);

Фтаб — фонд фактично відпрацьованого згідно табелю часу (годин, днів).

Форми і системи оплати праці на підприємстві регулює керівник підприємства. Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної плати і неоподатковуваного прибутком мінімуму.

Важливим фактором успішної діяльності підприємства, який впливає і на продуктивність праці, і на сталість складу працівників, а отже, на всі показники його роботи є своєчасність виплати заробітної плати робітникам і службовцям. У ході фінансово-економічного аналізу діяльності підприємства необхідно дати оцінку стану справ з цього питання, користуючись даними державної звітності підприємства "Звіт про стан заборгованості по заробітній платі”

Висновки і пропозиції

На сучасному етапі тема праці та заробітної плати досить актуальна тому що оплата праці, як найважливіший засоб стимулювання росту її виробництва, покращення якості продукції, підвищення ефективності виробництва та зміцнення дисципліни, а також відрахувань від заробітної плати є вагомою статтею доходів бюджету.

Аналіз стану праці і її оплати в Україні дозволяє зробити наступні основні висновки:

В наш час в оплаті праці на Україні склалася ситуація, яка заключається в наступному. По-перше, перехід до ринкової економіки призвів до зниження реальної заробітної плати майже в усіх галузях. Значно знизилося співвідношення середньої заробітної плати і прожиткового мінімуму. Тобто робоча сила не оцінюється по своїй справжній вартості. По-друге, виникла велика диференціація заробітної плати між окремими соціальними групами. По-третє, заробітна плата перестала бути стимулюючим фактором, що затрудняє проведення мотивуючої політики. А систематичні невиплати заробітної плати стали серйозною проблемою для робітників і підприємств.

В цих умовах проблема удосконалення системи розрахунків, обліку і аналізу праці і заробітної