Третя форма - надання співробітниками позик. Позика надається через банк, що з одного боку, гарантує повернення засобів працівникам, а з іншого боку - збільшує частку залученого капіталу і погіршує фінансову структуру капіталу. Залучення позик часто служить першим кроком до організації негласного товариства.

Так, наприклад, у 1967 р. у Франції був прийнятий закон про участь працівників у встановленні умов розподілу прибутку. Цей закон обов'язковий для всіх підприємств з кількістю працівників більш 100 чіл. Сутність його полягає в наступному, Колектив обирає зі свого Середовища представників, що ведуть переговори з адміністрацією або власником підприємства про умови участі в розподілі прибутку. при цьому виплата засобів із прибутку здійснюється тільки працівникам зі стажем не менш 5 років. Умови договору оновлюються кожні три роки. У договорі встановлюється розмір виплат працівникам у відсотках від прибутку або валового доходу. Як правило всі підприємства до свят здійснюють оптові закупівлі продовольства й інших товарів для членів колективу, продають працівникам акції за номінальною а не ринковою ціною. Закон 1980 р. ввів обов'язкове безкоштовне поширення частини акцій серед працівників акціонерних підприємств. У ФРН закон 1965р. регламентував придбання власних акцій підприємствами для поширення їх за пільговим курсом серед своїх працівників. Кількість таких акцій в одного працівника обмежується з урахуванням одержуваної заробітної плати, виробничого стажу, займаного службового становища[24].

Виходячи із суспільної важливості участі в капіталі держава створює додаткові стимули як для підприємців, так і для співробітників. Так у Німеччині по законодавству кожен працівник має право вкласти в капітал фірми будь-яку суму, з якої 936 марок не обкладаються податком. Роботодавець має право доповнити цю суму внеском у капітал на ім'я працівника, з якого 500 марок не обкладаються податком. Таким чином, держава, не обкладаючи податком частину доходів підприємця і найманого робітника (у сумі 1436 марок), фактично доплачує їм і, тим самим, приймає на себе частку витрат. Розглянемо чисельний приклад, що підтверджує вигідність участі в капіталі для всіх сторін. Співробітник має дві альтернативи. Залишити 936 марок в особистому доході, але в цьому випадку при середньому доході він сплатить податок 20% (187 марок) і одержить "на руки" тільки 749 марок. Поклавши цю суму в банк, він одержить 8% річного доходу, тобто 60 марок. Якщо він візьме участь у капіталі фірми в сумі 1436 (936 + 500) марок, то ті ж 8% на цю суму складуть 115 марок. На практиці ця сума ще більше, тому що відсоток на капітал, вкладений у виробництво, як правило, вище, ніж банківський відсоток. Підприємець, використовуючи суму в 500 марок з метою, відмінною від участі в капіталі, сплачує податок до 70% (350 марок) і одержує "чистими тільки 150 марок. Ця сума і є дійсна втрата підприємця при участі в капіталі. Альтернативою одержання підприємцем 1436 марок, залучених у капітал, є одержання банківського кредиту в сумі 1326 марок (1436 - 150). Але за кредит необхідно платити відсотки за ставкою 9%. Неважко розрахувати, що економія підприємця складає 583 марки за 10 років у розрахунку на одного працівника. Таким чином, участь у капіталі надає очевидні, хоча і незначні фінансові переваги обом сторонам - роботодавцю і працівнику. Держава безпосередньої фінансової вигоди не одержує, але досягає ряду соціальних і політичних цілей.

3. Перспективи участі найманих працівників у капіталі

3.1. Удосконалення трудового законодавства

Останнім часом на підприємствах України, зокрема в акціонерних товариствах. спалахують усе частіше конфлікти. Дрібні акціонери, по суті, стали безправними. Спеціалісти кажуть, що все стане на свої місця, як тільки з’явиться новий нормативний акт – “Про акціонерні товариства”, котрий обговорюють уже кілька років. Однак його проект, розроблений урядом, парламент відтермінував на невизначений термін.

Конфлікти в АТ навіть уже встигли стати невід’ємною частиною особливостей національного корпоративного управління. Згадати хоча б Львів – перекритий рух транспорту в центрі міста акціонерами ЛАЗу, які таким чином продемонстрували своє обурення тим, що 5 лютого їх не допустили на загальні збори ВАТ. Фахівці вважають, що цього інциденту могло б і не бути, якби в нас існувало ефективне законодавство.

Конфлікти між акціонерами компаній, згідно з даними дослідження Бюро політичного консалтингу “Пента”, трапляються доволі часто. Їхніми ініціаторами стають як приватні, так і державні акціонери.

Сваряться корпоративники з будь-якого приводу. Серед основних причин – отримання частини прибутку у формі дивідендів; оприлюднення інформації про власників контрольних пакетів акцій; участь в ухваленні рішень про відчуження власності компаній; участь в контролі над контрактами на значні суми; представництво в спостережних радах АТ; відсутність можливості для дрібних інвесторів впливати на формування порядку денного загальних зборів; розширення прав спостережної ради АТ тощо.

Наведемо приклади деяких конфліктів:

1. Звільнений директор — загроза підприємству

На відкритих торгах Фонд держмайна виставив на продаж частину своїх акцій ВАТ «Алгоритм-Центр». Торгівець цінними паперами придбав пакет для компанії Quality Estates Ltd. (Лондон), тож на момент загальних зборів акціонерів, які відбулися в лютому 2000 року, QE Ltd. належало понад 60% акцій. На легітимних зборах, де були присутні представники комісії з цінних паперів та власника ще 25% акцій ВАТ — Фонду держмайна, пройшли перевибори правління акціонерного товариства і голови правління.

«Старому» директорові залишалося лише фізично передати всі документи підприємства. От тут все і почалося.