інтернаціональні економічні інтереси складають три групи:
матеріальні інтереси. Вони чітко простежуються на поверхні економічних явищ і проявляються, у взаємних господарських зв'язках країн-партнерів, національних підприємств, об'єднань, відомств, міністерств;
інтернаціональні економічні інтереси, що виникають у міжнародних господарських організаціях, міждержавних економічних організаціях, спільних підприємств. Встановлення і реалізація цих інтересів проходить у два етапи. Спочатку здійснюється процес узгодження інтересів учасників спільності, потім формується єдиний інтернаціональний економічний інтерес;
інтернаціональні економічні інтереси інтернаціональних об'єднань держав світової співдружності. Носіями цих інтересів виступає кожна країна-учасник об'єднання.
Індивідуальні економічні інтереси членів міжнародного господарського об'єднання відповідають прийнятим принципам і нормам господарської діяльності, що задовольняє їхні загальні матеріальні інтереси.
Економічні інтереси світового господарства є рушійною силою, джерелом розвитку економічних зв'язків. Вони знаходяться у взаємодії і постійно зіштовхуються. Ця нестиковка інтересів і виступає протиріччям в економічних явищах, що дає поштовх для їхнього розвитку. Процес вирішення протиріч фактично означає узгодження взаємних інтересів партнерів і в той же час виникнення суперечливих інтересів на новому рівні [33, с. 129].
Основою зовнішньоекономічних зв'язків є міжнародний поділ праці.
Міжнародний поділ праці - це вищий рівень суспільного поділу праці, зв'язаний з виходом праці за рамки відтворювального господарського комплексу окремої країни. Він означає спеціалізацію окремих держав на визначених видах виробничої діяльності, тих або інших галузях, виробах або послугах, що обумовлює необхідність обміну результатами виробництва, науково-технічною діяльністю, товарами, тобто міжнародну світову торгівлю.
Сутність міжнародного поділу праці виявляється в діалектичній єдності двох процесів у виробництві: розчленовування й об'єднання. Виробничий процес розчленовується на відносно самостійні відособлені одна від іншої фази, концентрується на окремих стадіях виробництва, на визначених територіях в окремих країнах. Одночасно відбувається об'єднання виробництв, що відокремилися, установлюється взаємодія між ними.
Варто розрізняти три основних типи міжнародного поділу праці:
Загальний - це поділ по сферах виробництва (видобувна, обробна промисловість, сільське господарство). Спеціалізація обумовлюється наявністю відповідних природнокліматичних умов. Така спеціалізація поділяє країни експортери-імпортери на індустріальні, сировинні, аграрні.
Частковий - це поділ праці, що припускає спеціалізацію на визначених окремих галузях виробництва, видах готової продукції. Він обумовлює збільшення міжгалузевого обміну готовими виробами, диверсифікованість виробництва й експорту. Диверсифікованість є збільшення видів і найменувань продукції і послуг, призначених на експорт.
Одиничний - це поділ праці, що припускає спеціалізацію різних країн на виготовлення окремих вузлів, деталей, агрегатів і компонентів продукції, на технологічних стадіях промислового виробництва.
Три типи міжнародного поділу праці можуть об'єднуватися.
Під впливом міжнародного поділу праці економічні зв'язки між країнами переходять від традиційної торгівлі до міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, спільного будівництва підприємств, спільної експлуатації підприємств на міжнародних умовах. Створюються міжнародні господарські організації [38, с. 26].
Слід зазначити, що міжнародний поділ праці як економічна категорія взаємообумовлена такими поняттями як міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, що є її елементами.
Міжнародна спеціалізація виробництва - це така форма поділу праці між країнами, при якій відбувається диференціація національних виробництв, відділення в самостійні технологічні процеси, в окремі галузі і підгалузі виготовлення однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби.
Міжнародна кооперація виробництва - це форма міжнародного поділу праці, при якій праця працівників різних країн безпосередньо з'єднується в повсякденній взаємодії в тому самому або в різних, але взаємозалежних між собою процесах виробництва.
Основними ознаками міжнародного виробничого кооперування є наступні:
попереднє узгодження сторонами умов спільної діяльності;
координація діяльності підприємства-партнерів у визначеній сфері;
наявність як суб'єктів виробничого кооперування фірм із різних країн;
закріплення в договорі головних об'єктів кооперування (готових виробів, компонентів продуктів і відповідної технології);
розподіл між партнерами завдань у рамках погодженої програми, закріплення серед них виробничої спеціалізації;
взаємне або однобічне постачання товарів для реалізації виробничих програм у рамках кооперування.
Таким чином, на основі міжнародного поділу праці формуються і розвиваються міжнародні економічні зв'язки визначальний обсяг, структуру і зміст зовнішньоекономічної діяльності, у результаті якої реалізуються економічні інтереси суб'єктів цієї діяльності.
Узагальнюючи вищесказане можна побудувати схему зовнішньоекономічних зв'язків України в цілому (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Зовнішньоекономічні зв'язки України
Варто зазначити, що види зв'язків кожного окремого підприємства формуються в залежності від того, якою діяльністю це підприємство займається, з якими країнами має співробітництво та в якій мірі.
1.3. Сучасні тенденції розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства
Зовнішня торгівля на сучасному етапі - найбільш розвинена форма міжнародних економічних відносин.
В даний час спостерігається тенденція до безмежного розширення розмірів виробництва, тоді як ємність внутрішнього ринку обмежена платоспроможністю населення. Тому виробництво неминуче переростає границі внутрішнього попиту і підприємці кожної країни ведуть завзяту боротьбу за зовнішні ринки.
У зв'язку з усезростаючим споживанням сировини всі ресурси, що маються у світі, необхідні майже кожній країні світу.
Отже, зацікавленість окремих країн у розширенні своїх міжнародних зв'язків знаходить спільну мову з потребами збуту продукції на міжнародних ринках, необхідністю одержання реальних товарів ззовні і, нарешті, прагненням витягти більш високий прибуток у зв'язку з використанням дешевої робочої сили і сировини країн, що розвиваються.
Еволюція зовнішньої торгівлі в післявоєнний період характеризується подоланням основних наслідків дезорганізації світового товарообігу, політичною деколонізацією більшості країн, що звільнилися, зрушеннями на світовому ринку в зв'язку з науково-технічною революцією, паливно-сировинною, валютно-фінансовою й економічною кризами.
Сучасній зовнішній торгівлі властиві наступні особливості:
небувалий розмах міжнародного товарного обміну під впливом НТР і поглиблення його інтернаціоналізації.
Варто зазначити, що з другої половини XX століття, коли міжнародний обмін набуває "вибухового характеру", світова торгівля починає розвиватися високими темпами. В період 1950-1994 pp. світовий торговий обіг зріс у 14 разів. За оцінками західних спеціалістів, період між 1950 і 1970 pp. можна охарактеризувати як "золоті часи" у розвитку міжнародної торгівлі. Саме тоді