Ріст обсягу міжнародної торгівлі був викликаний такими факторами, як корінне ламання структури енергетичного балансу розвинених промислових країн, збільшення споживання нафтопродуктів, попит на машинні способи праці в зв'язку з індустріалізацією сільського господарства, а також збільшення темпів промислового, транспортного й енергетичного будівництва в країнах, що розвиваються.

Цьому сприяло і розширення зовнішньоторговельного обміну між промислово розвиненими країнами, що в певній мірі зв'язані зі створенням регіональних торгово-економічних блоків у результаті процесу інтеграції; зміни в географічному розподілі міжнародної торгівлі, що виявляється в збільшенні питомої ваги країн, що розвиваються, у міжнародній торгівлі; динамічність розвитку торгівлі; зміна торговельної структури експорту під впливом НТР, що прискорила об'єктивний процес міжнародного поділу праці і викликала ріст обміну наукомісткою продукцією, готовими виробами і послугами. У цілому зміни в структурі товарного експорту характеризуються тим, що в 90 - ті рр. неухильно збільшується частка готових виробів, питома вага яких складає більш 2/3 вартості світового товарообігу;
поява нових галузей і виробництв, що викликало зростаючу залежність ряду країн від імпорту деяких видів сировини, особливо кольорових металів, нафти, газу; установлення під впливом НТР глибоких і стійких технологічних зв'язків між підприємствами різних країн по випуску виробів машинобудівної, хімічної, електротехнічної й електронної промисловості;
прискорення об'єктивного процесу міжнародного поділу праці. Так, у даний час усе більш значна частина товарів, що надходять у міжнародний оборот, являє собою проміжні продукти, а не кінцеві вироби.

Таким чином, сучасна міжнародна торгівля поступово втрачає споконвічно властиві їй риси простої реалізації на зовнішньому ринку визначеного надлишку продукції й усе більш зводиться до заздалегідь погоджених постачань товарів між підприємствами різних країн, що кооперуються.

На сьогоднішній день ринкові зв'язки з'єднали всі держави в загальне світове господарство. Багато в чому цьому сприяв перехід колишніх соціалістичних країн до капіталістичної системи господарювання [29, с.46].

Досягнутий високий ступінь єдності торгівлі, виробництва і кредитно-фінансової сфери служить ознакою формування нової світової ринкової системи, учасники якого, незважаючи на державні кордони, функціонують як складові частини єдиного цілого. Економічна взаємодія країн у рамках світової ринкової системи здійснюється в умовах постійної конкурентної боротьби за розширення своєї частки на світових ринках товарів, послуг, капіталів і фінансових ресурсів. При цьому першість і перевага найбільш розвинених країн служить могутнім фактором, що впливає на темпи просування до економічного прогресу країн-послідовників. Одночасно ці країни проводять активну політику власного розвитку на основі принципів ринкової економіки і конкуренції на світових ринках аж до проникнення на ринки розвинених країн і розширення там своїх позицій. Завдяки взаємодії цих двох факторів у світовій економіці складається система багатобічного конкурентного партнерства.

Однак слід зазначити, що формування цієї системи йде досить довго і проблема входження в категорію розвинених країн не вирішується автоматично. Задачі подолання розриву, незважаючи на визначену специфіку, мають загальні ключові установки. Головна з них - активні послідовні дії країни для подолання її відставання і виходу на рівень рівного партнерства з лідерами світової економіки.

Для подолання цього розриву, як показує світовий досвід, необхідно:

забезпечити стабільний політичний лад, спрямований на добробут усього суспільства;

залучати й ефективно використовувати іноземні інвестиції;

направляти економічний розвиток по шляху науково-технічного прогресу й активної взаємодії з партнерами;

постійно розвивати й удосконалювати господарський механізм із метою підвищення ефективності використання ресурсів і конкурентноздатності на світовому ринку;

проводити активну соціальну політику, що забезпечує баланс усіх шарів суспільства.

Якщо при цьому країна має власні природні і виробничі ресурси, розвинені науково-технічним потенціалом, то вона має сприятливі стартові умови для просування по шляху економічного і соціального прогресу, а також для успішної інтеграції у світову господарську систему.

Комплексні економічні перетворення, що відбуваються сьогодні в Україні, мають на меті не лише виробити моделі та механізми побудови і послідовної реалізації сучасних економічних відносин, але й поступову інтеграцію українських підприємств у міжнародні економічні зв'язки, з одного боку, і залучення іноземних підприємців до діяльності в Україні, - з іншого.

Ефективність господарської діяльності як вітчизняних, так і іноземних підприємців у рамках правової системи конкретної держави визначається, насамперед, ступенем досконалості охоплення сфер регулювання і ліберальності її законодавства. Україна в даному разі не є винятком. У зв'язку з цим зростає значення правового регулювання питань функціонування різних суб'єктів господарської діяльності в Україні, побудованої на взаємовідносинах, що мають місце як на території України, так і за її межами і ґрунтуються на законах зовнішньоекономічної діяльності.

Природно, що зазначені зміни сприяли появі сучасних поглядів на управління міжнародним бізнесом. Виділяються декілька сучасних напрямків управління міжнародним бізнесом [31, с.56].

Як основний виділяється ресурсний підхід. Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмежені ресурси, вони повинні вирішити, використовувати їх усередині країни чи на міжнародному рівні. Переконавшись, що можливості на міжнародному ринку можуть виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують свої ресурси в закордонний сектор.

Концепція експортних можливостей включає чотири підходи.

1. Використання надлишкових потужностей. Часто компанії мають у своєму розпорядженні виробничі потужності в поточному або довгостроковому періодах,