Обмеження та ризики на міжнародний трансферт коштів транснаціональні компанії обминають різними шляхами, які передбачені законодавчо й відповідають міжнародним правилам. Переважно це обумовлено політичними причинами, зокрема для зменшення прямого переказу дивідендів від філій МХК у політично нестабільних або "чутливих" країнах.

Наприклад, найбільшим за масштабами є прихований переказ активів у формі не дивідендів, а роялті, різних агентських та комісійних, плати за послуги, надані штаб-квартирою МХК, та інших подібних виплат. Таким чином досягається подвійний ефект - зниження оподаткованих міжнародних трансфертів фінансових коштів між філіями МХК і заміщення "чутливих" трансфертів (наприклад, виплата дивідендів) трансфертом фінансових ресурсів у вигляді "м'яких" витрат (роялті, плата за послуги та ін).

Такі "квазівитрати" дають змогу МХК також застосовувати внутрішньокорпоративні активи у випадку так званих "блокованих фондів" і використовувати їх для оптимізації економічної структури, фінансових та інвестиційних програм МХК.

"Блоковані фонди" - це корпоративні активи МХК, які інвестовані або застосовуються в країнах з неконвертованою чи обмежено конвертованою валютою й іншими значними валютними обмеженнями, що не дають змоги переказувати дивіденди з філій до штаб-квартири МХК, або значними обмеженнями на трансферт дивідендів, контролем і обмеженням сплати роялті та послуг до штаб-квартири МХК.

З точки зору МХК як інвестора такі фонди е економічно "блокованими", оскільки отримуваний від їх використання прибуток не може бути переказаний інвестору з прийнятними рівнем політичного ризику та економічно можливими трансакційними витратами.

Рішення щодо управління "блокованими" фондами приймаються на трьох етапах інвестування МХК:

передінвестиційна стадія: здійснюється аналіз ефекту та наслідків блокування фондів, їх впливу на окупність інвестицій, планування оптимальної фінансової структури створюваної. МХК філії;

діяльність філії: використання різних методів досягнення окупності інвестицій у конкретній ситуації з "блокованими" фондами;

неможливість переказу дивідендів: кошти повинні бути реінвестовані у місцеву економіку у спосіб, який сприятиме збереженню вартості фондів та їх використанню в інтересах діяльності МХК.

Для економічно доцільного використання "блокованих" фондів МХК застосовують різні методи. Основними серед них є:

по-перше, "фронтовані" кредити, або пов'язане фінансування. Вони являють собою форму кредитування материнською МХК своєї філії не прямо, а через великий міжнародний банк. "Фронтовані" кредити - це кредити, які великі міжнародні банки надають філіям під забезпечення депозиту МХК, розміщеного на рахунку банку в одному з основних фінансових центрів світу. Така структура фінансування збільшує гарантії повернення кредитів, оскільки у разі політичних змін у країні, де діє філія МХК, ця філія і сама МХК менш захищені політичне, ніж великий міжнародний банк, який за рахунок своєї фінансової та політичної ваги може забезпечити повернення кредитів;

по-друге, непов'язаний експорт. Його суть - використання філіями МХК своїх надходжень у місцевій валюті для придбання місцевої продукції та її наступного експорту. Непов'язаний експорт є методом подолання неконвертованості або обмеженої конвертованості місцевої валюти з метою забезпечення валютної окупності інвестицій;

по-третє, примусове реінвестування прибутків у країні Діяльності філії МХК. Воно, як правило, призводить до розриву окупності інвестицій. Можливості використання інструментів місцевого фінансового ринку також можуть бути обмеженими. У такому разі МХК здійснюють стратегію реінвестування у власне виробництво або придбання певних місцевих активів (акції, цінні папери, нерухомість, інше), які в майбутньому можуть збільшити свою вартість і стати більш ліквідними. Фактично відстрочка повернення інвестицій стає додатковою платою за входження на ринок з огляду на очікувані вигоди від його можливої в майбутньому лібералізації та зростання вартості місцевих активів.

Цікавим прикладом позиціювання активів є стратегія експансії російських банків за кордоном та її партнерство з російськими МХК. Розглянемо це питання докладно.

З огляду на характер попередньої економічної системи, Росії довелося створювати фінансовий ринок практично з нуля. У той самий час не буде перебільшенням сказати, що у жодній іншій країні з перехідною економікою розвиток фінансового сектору не був настільки швидким. У 1995-1997 pp. ситуація оцінювалася позитивно завдяки таким чинникам, як фіксація курсу рубля стосовно долара, фінансова підтримка МВФ і Світового банку, допуск іноземних інвесторів до купівлі державних короткострокових облігацій (ДКО), що викликало приплив іноземних капіталів. Наприкінці 1997 р. на фондових ринках більшості країн із перехідною економікою відбулося різке падіння курсів, що збіглося з піком східноазійської кризи. Рубль був атакований у листопаді 1997 р. і в січні 1998 р. в умовах ускладнення проблеми податкових надходжень і збільшення внутрішнього боргу. Ситуація ще більше погіршилася в результаті посилення політичної нестабільності і втечі іноземних інвесторів від державних цінних паперів. Прибутковість ДКЗ впала, а ставку рефінансування було піднято Центральним банком Росії (ЦБР) до 150%. Під кінець травня 1998 р. питання про спроможність уряду Росії відповідати за своїми зобов'язаннями і підтримувати стабільність валюти постало з усією гостротою. Характерно, що підтримка з боку МФВ, спрямована на відновлення довіри до фінансового ринку і запобігання падінню рубля, не дала бажаного результату, у чому відбилася подібність із останніми фазами східноазійської кризи.[26,c.324]

У серпні 1998 р. в умовах відпливу капіталів з країни і скорочення валютних резервів на 1,4 млрд. дол. за тиждень позиції рубля різко погіршилися. Процес прискорився внаслідок зниження ставки рефінансування до 60 % зі стрибком прибутковості короткострокових ДКЗ майже до 170 % і введення обмежень на купівлю банками іноземної валюти. Хоча уряд заперечив девальвацію, назвавши те, що відбувається, «новим підходом до валютної