оптимізація структури управління, у процесі якої керівництво головної компанії може зосередитися на розробці і вирішенні стратегічних задач, що забезпечують перспективний розвиток усієї групи компаній. Виконання поточних рутинних операцій переноситься на рівень дочірніх фірм;

створення власної сервісної мережі, коли окремі служби підприємств (ремонтні, транспортні, будівельні, збутові і т.д.) реорганізуються і реєструються окремі юридичні особи, які у централізованому порядку обслуговують усі підприємства, що входять до холдингу;

відокремлення ліцензуємих видів діяльності - аудиторської, страхової, інвестиційної й ін. У цілому ряді випадків законодавством передбачається, що ліцензуємий вид діяльності для компанії повинний бути винятковим. І оскільки його не можна поєднати ні з якими іншими видами бізнесу, для здійснення ліцензуємої діяльності головній компанії приходиться створювати дочірні фірми;

зниження ризиків і підвищення стійкості бізнесу. Розробляючи нові види продукції і вводячи інновації в технологічні процеси, компанія піддає себе визначеному ризику, тому що завжди є імовірність одержання негативного результату. Наявність у портфелі підприємства великої кількості ризикових проектів приводить до того, що інвестори розглядають таке підприємство як високоризикове, що приводить до падіння ринкової ціни акцій.

Щоб знизити ризики, під реалізацію інноваційних проектів діюча компанія створює дочірні підприємства, що несуть обмежену відповідальність у межах свого майна. Таким чином, стійкість головної компанії підвищується, а ризики переносяться на дочірнє підприємство.

Види холдингів. У залежності від специфіки діяльності і способів вирішення конкретних задач організаційна побудова холдингів може бути різною, що дозволяє виділити декілька їхніх видів. Угруповання холдингових компаній здійснюється за визначеними класифікаційними ознаками. (див. табл. 1.1)

Таблиця 1.1

Класифікація холдингів

Ознака | Тип

Спосіб встановлення контролю головної компанії над дочірніми підприємствами | Майновий | Договірний

Види робіт і функції, які виконує головна компанія | Чистий | Змішаний

Виробничий взаємозв'язок | Інтегрований | Конгломератний

Ступень взаємного впливу | Класичний | Перехресний

Розглянемо основні види холдингів.

Якщо в якості відмітної ознаки взяти спосіб встановлення контролю головної компанії над дочірніми підприємствами, можна виділити два типи холдингів:

майновий, у якому головна компанія здійснює контроль у силу переважної частки в капіталі дочірнього підприємства, володіючи контрольним пакетом акцій;

договірний, у якому в головної компанії немає контрольного пакета акцій дочірнього підприємства, а контроль здійснюється на підставі укладеного між ними договору.

У залежності від того, які види робіт і функції виконує головна компанія, розрізняють два види холдингів:

чистий, у якому головна компанія володіє контрольними пакетами акцій дочірніх підприємств, сама не веде ніякої виробничої діяльності, а виконує тільки контрольно-управлінські функції;

змішаний, у якому головна компанія є виробничою одиницею, веде господарську діяльність, виробляє продукцію, надає послуги, але при цьому виконує й управлінські функції стосовно дочірніх підприємств.

Розглядаючи підприємства й організації, що входять до холдингу, з погляду їхнього виробничого взаємозв'язку, можна виділити два види холдингів:

інтегрований, у якому підприємства пов'язані технологічним ланцюжком (рис. 1.2). Даний тип холдингів одержав широке поширення в нафтогазовому комплексі, де під керівництвом головної компанії об'єднані підприємства з видобутку, транспортування, переробки і збуту продукції. Наприклад, у ВАТ „ЛУКОЙЛ” створено більш ніж 100 самостійних юридичних осіб у формі дочірніх підприємств, серед яких безпосередньо виробничо-технологічним процесом пов'язані 44 (12 - розвідка і видобуток нафти і газу, 20 - виробництво нафтового устаткування, 12 - переробка і збут нафти), 26 підприємств займаються інвестиційною і фінансовою діяльністю, а 47 - сервісним обслуговуванням.

конгломератний, який поєднує різнорідні підприємства, не пов'язані технологічним процесом. Кожне з дочірніх підприємств веде свій бізнес, який ні в якому ступені не залежний від інших дочірніх фірм. До даного холдингу можуть входити і виробничі компанії, і підприємства громадського харчування, і рекламні агентства (рис. 1.3).

У залежності від ступеня взаємного впливу розрізняють також два види холдингів:

класичний, у якому головна компанія здійснює контроль над дочірніми фірмами в силу своєї переважної участі в статутному капіталі. Дочірні підприємства, як правило, не володіють акціями головної компанії, хоча абсолютно виключити таку можливість не можна. У ряді випадків вони володіють дрібними пакетами акцій материнської компанії.

перехресний, при якому підприємства володіють контрольними пакетами акцій один іншого (мал. 1.4). Така форма холдингів характерна для Японії, де банк володіє контрольним пакетом акцій підприємства, а воно має контрольний пакет акцій банку. Таким чином, відбувається зрощування фінансового і промислового капіталу, що, з одного боку, полегшує підприємству доступ до фінансових ресурсів, які існують в банку, а з іншого боку, дає банкам можливість цілком контролювати діяльність дочірніх підприємств, надаючи їм кредити.

Рис. 1.2. Інтегровані холдингові компанії

Якщо ступінь участі інвестора в особі холдингової компанії в акціонерному (пайовому) капіталі іншої фірми достатня, щоб здійснювати управління її поточними операціями, то така фірма може бути визначена як дочірня компанія. Загальноприйнятим вважається, що для контролю над підприємством необхідно володіти більш ніж 50% його голосуючих (звичайних) акцій.

Рис. 1.3. Конгломератний холдинг

Рис. 1.4. Перехресний холдинг

На практиці, однак, буває можливо, що безпосереднє володіння меншою часткою голосуючих акцій виявляється достатнім для повного контролю над фірмою з боку інвестора. Це трапляється, наприклад, якщо значна частина акцій широко розпилена між великою кількістю незалежних дрібних акціонерів, і імовірність консолідації вирішального пакета в інших руках мала. Можливо також, що холдингова компанія здійснює контроль над фірмою, розпоряджаючись її голосуючими акціями на підставі договору трасту або довірчого управління.

До інших способів утримання контролю над підприємством можна віднести переважаючу участь представників головної компанії в складі ради директорів (наглядацької ради) або іншого аналогічного органа, відповідального за управління дочірньою компанією в проміжках між щорічними загальними зборами акціонерів. Також визначений контроль