У той же час, саме володіння більш ніж 50% пакетом акцій є критерієм, що з погляду Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (і аналогічних нормативних документів, прийнятих в окремих країнах) дозволяє формувати консолідовану фінансову звітність МНК, яка включає дані про бухгалтерський баланс і фінансові результати як холдингової компанії, так і дочірніх підприємств.[37]

Якщо дочірня компанія у свою чергу є холдинговою стосовно однієї або декількох фірм, то про неї говорять як про проміжну холдингову компанію або субхолдинг.

Компанія, що знаходиться під визначеним акціонерним, управлінським, або фінансовим контролем з боку холдингової компанії МНК, однак не може бути віднесена до категорії дочірніх, називається залежною (також використовуються терміни «приєднана», «асоційована», або «аффілійована»). У сукупності, утворюючі холдингову компанію, дочірні і залежні фірми називають групою компаній.

Найбільш поширені два основних види холдингових компаній: фінансові («чисті») і змішані. Фінансова холдингова компанія створюється з метою реалізації функцій фінансового контролю і управління. Навпроти, змішана холдингова компанія займається визначеною підприємницькою діяльністю: промисловою, торгівельною, транспортно-логістичною, кредитно-фінансовою і т.д.

Змішані холдинги типові як головні компанії («штаб-квартир») більшості МНК, які представляють собою промислові концерни, або конгломерати, що характеризуються більшим ступенем диверсифікованості й ослабленням функціональних зв'язків між компаніями групи. Однак в останні десятиліття спостерігається зростання кількості фінансових холдингових компаній, що поєднують фінансові і нефінансові фірми в багатонаціональні групові структури.

Будучи фінансовими організаціями, такі холдингові компанії мають ряд функціональних відмінностей від інших фінансових інститутів — банків, інвестиційних фондів. На відміну від банків, холдингові компанії не обмежені законодавством у здійсненні прямих інвестицій у нефінансові підприємства, тобто промислові, торговельні, будівельні та інші фірми. При цьому, При наявності відповідних ліцензій, холдингова компанія може займатися і визначеною фінансовою діяльністю, за винятком власне банківської. Дане розходження істотне в тих державах, де діють значні законодавчі обмеження на участь банків у капіталах компаній нефінансового сектора (як, наприклад, у США). У деяких інших країнах (як у Німеччині) подібних обмежень не існує, тому грань між банками і холдинговими компаніями не настільки очевидна.

На відміну від інвестиційних фондів, холдингові компанії не обмежуються міжнародними портфельними інвестиціями, тобто диверсифікованими вкладеннями в акції компаній різних країн. Метою холдингової компанії є одержання контролю над акціонерним капіталом, що дозволяє ефективно здійснювати управлінські функції.

Таким чином, основною відмінністю фінансової холдингової компанії від інших фінансових інститутів "є вироблення і реалізація інвестиційної стратегії, що ставить за мету встановлення ділового контролю над вже існуючими або знову створеними фірмами, що знаходяться в полі її інтересів.

Процес організації групи компаній (фінансово-промислової групи) може йти «знизу», «зверху», або поєднувати обидва способи. На першій стадії, при організації «знизу», відбувається об'єднання юридично незалежних компаній-засновників з утворенням «ядра» майбутньої групи. В якості засновницького внеску при створенні холдингової компанії можуть бути внесені будь-які активи, як матеріальні (грошові кошти, цінні папери, будинки, спорудження, устаткування й ін.), так і нематеріальні (права користування природними ресурсами, права на інтелектуальну власність, патенти, ліцензії). У випадку, коли засновником холдингової компанії є акціонерне товариство, то в якості засновницького внеску можуть виступати акції (паї) цього товариства.

Надалі, після створення головної холдингової компанії процес організації МНК йде «зверху». При цьому можливі декілька варіантів подій. Найпоширенішим варіантом є створення дочірньої фірми в обраній країні з метою розвитку через неї торговельно-збутових операцій по просуванню на місцевий ринок товарів МНК, вироблених в інших регіонах, або надання послуг, або організації місцевого виробництва. Іноді створенню дочірнього підприємства передує стадія відкриття відділення (філії) закордонної компанії, що не має статусу самостійної юридичної особи.

Як правило, над подібними дочірніми підприємствами встановлюється 100% контроль з боку материнської компанії, або субхолдингу (при більш складній ієрархічній структурі групи), — якщо це не суперечить місцевим законам. Надалі можливе часткове зниження участі групи в акціонерному капіталі дочірньої фірми. Це відбувається, наприклад, коли на рівні керівництва МНК приймається рішення про залучення додаткового капіталу з місцевих джерел шляхом розпродажу деякої частини акцій дочірнього підприємства. У будь-якому випадку, доти, поки МНК не приймається рішення про виведення інвестицій з даного регіону або країни, акціонерний контроль над закордонним дочірнім підприємством зберігається.

Інші схеми виникають при встановленні контролю над вже існуючим закордонним підприємством. Якщо досягнуто згоду між керівництвом холдингової компанії і радою директорів компанії-мети, що поглинається, на купівлю-продаж акцій («дружнє» поглинання), то найчастіше відбувається обмін акцій цієї фірми на акції холдингової компанії. Можливий також сценарій «дружнього» поглинання у формі передачі контрольного пакета акцій холдингової компанії в траст або довірче управління. У випадку ж неможливості досягнення згоди з радою директорів компанії-мети, МНК змушена виходити з пропозиціями про покупку акцій на її великих акціонерів, а також прибігати до скупки акцій на фондовому або неорганізованому ринку з метою концентрації у своїх руках пакета, достатнього для встановлення контролю через загальні збори акціонерів («агресивне» або «тверде» поглинання). Результатом такого варіанта подій стає повна зміна керівництва компанії, що поглинається.

Якщо акції закордонного підприємства раніше знаходилися в державній власності або управлінні, то одержання акцій можливе при його приватизації, наприклад, шляхом виграшу МНК інвестиційного конкурсу. Можливий також варіант інвестиційного кредитування під забезпечення у вигляді застави