Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки.

Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство.

На сьогоднішній день законодавство України, що регулює питання корпоративного управління господарськими товариствами в цілому і холдингами зокрема, є застарілим і не відповідає цілям і задачам холдингів. Після вступу в дію нових Цивільного і Господарського кодексів можна було розраховувати на стрімкий розвиток корпоративного законодавства. Однак дотепер не внесені зміни в діючий Закон України «Про господарські товариства», не прийнятий проект Закону України «Про акціонерні товариства», метою якого є створення оптимальних механізмів і інфраструктури органів корпоративного управління[31].

Єдиним спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює діяльність холдингів, є Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації, затверджене указом Президента України від 11 травня 1994 року № 224/94. Разом з тим, цей нормативний акт вузькоспеціалізований, оскільки регулює порядок створення і діяльності холдингів, які створюються у процесі корпоратизації і приватизації, а отже не є тим документом, що повною мірою визначав би порядок створення, функціонування, реорганізації і ліквідації холдингів.

Як ми вже відзначали, Господарський кодекс України установив дефініцію холдингу: «Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається холдинговою
компанією» (ч. 5 ст. 126 ГК України). Крім того, ГК України закріпив головний принцип функціонування холдингової структури, а саме встановлення між холдинговою компанією і дочірніми підприємствами відносин контролю-підпорядкування. Разом з цим, норми ГК України носять банкетний характер і припускають прийняття спеціального законодавства, яке регулює діяльність холдингів.

Управлінські відносини між материнським підприємством холдингу і його дочірніми структурами характеризуються тим, що учасники організації належать до різних об'єктів управління, і на відносини між керівниками і підлеглими нашаровуються відповідні владні і комунікаційні відносини через юридично-статутну структуру. При цьому на побудову структури холдингу і системи управління ним впливає безліч факторів.

Ціль створення і стратегія діяльності холдингу визначають ступінь впливу й обсяг функцій управління материнської компанії. Так, фінансовий холдинг наділений у більшому ступені функціями фінансування (інвестування) і, у визначеному ступені, контролю; функції оперативного управління зведені до мінімуму. При організації керуючого холдингу материнське підприємство здійснює єдине економічне керівництво по відношенню до дочірніх підприємств.

Вид інтеграції залежних товариств у межах холдингової компанії (вертикальна або горизонтальна інтеграція) впливають на вибір моделі управління. У холдингах, створених за системою вертикальної інтеграції, існує жорсткий контроль над діяльністю виконавчих органів дочірніх підприємств, багато повноважень по керуванню підприємством передаються спостережним радам. Це викликане тим, що дочірні підприємства орієнтовані на виконання винятково виробничі функції, як правило, виготовлення комплектуючих товарів. Усі фінансові потоки зосереджуються в руках материнської компанії, яка формує економічну і фінансову політику. При утворенні горизонтально інтегрованого холдингу такий жорсткий
контроль скасовується, виконавчим органам дочірніх компаній надається самостійність у формуванні власних господарських зв'язків.

Географічне розташування материнської і дочірньої компаній також впливає на вибір структури управління холдингом. Перебування залежних і головних підприємств у різних регіонах, викликає необхідність розширення повноважень виконавчих органів перших. Так, наділення транснаціонального холдингу функціями оперативного управління, може привести до втрати ним гнучкості і, як наслідок, втрати частини ринку.

На побудову моделі корпоративного управління в холдингу впливають і інші фактори.

Наприклад, рівень конкуренції в галузі, у якій діють підприємства холдингу, структура статутного капіталу дочірніх підприємств, які перебувають у складі холдингу, використання найманого менеджменту або здійснення управління акціонерами.

Теоретично, концепція холдингу припускає виникнення між холдингом і
його дочірніми підприємствами вертикальних фінансових, правових і, за певних умов, розпорядчо-правових або управлінсько-організаційних відносин.

Правовий досвід західних держав припускає можливість прямого впливу материнської компанії на її дочірні підприємства шляхом прийняття обов'язкових розпоряджень. Так, федеративний закон Німеччини «Про акціонерні товариства» передбачає укладення між материнським і дочірнім підприємством так званого «договору про володіння і відрахування з прибутку». Як випливає з §291 цього Закону, при наявності договору про володіння керуючий холдинг має необмежене право розпоряджатися структурними одиницями і право вимагати виконання розпоряджень. Керівництво дочірнього підприємства не вправі відмовляти від виконання вказівок керівництва холдингу. При цьому виконавчий директор холдингу має право давати розпорядження, які є загальнообов'язковими для залежних товариств; вони можуть не завжди збігатися з інтересами останніх, оскільки служать інтересам холдингу або інших підприємств об'єднання.

Чинне законодавство України не допускає можливості прямого
адміністративного впливу материнської компанії на її дочірні підприємства. Відповідно до ч. 1 ст. 62 ГК України підприємство — самостійний суб'єкт господарювання. На сьогоднішній день, прийняття органами управління холдингу обов'язкових наказів (розпоряджень) «по холдингу» або прямих указівок керівництву залежних компаній не має належних правових основ. Такі
вимоги не будуть мати обов'язкової сили для дочірнього підприємства і, теоретично, посадовими особами дочірніх підприємств можуть ігноруватися.

Проект Федерального Закону Російської Федерації «Про холдинги» передбачає, що управління в холдингу здійснюється головною компанією (ст. 10). З метою управління, головна компанія наділяється рядом прав. Зокрема, правом проведення єдиної інвестиційної, технологічної, збутової, виробничо-фінансової і науково-технічної політики холдингу;