на значні коливання середньорічного росту прибуттів у Європі і надходжень від туризму. Наприклад, темпи росту в 1986 р. склали 1,9%, у 1989 р. - 9%, а в 1991 р. знову знизилися до 2,4% (табл. 1.1) [78, c.57].
Таблиця 1.1
Стан туристичної галузі Європи
Рік | Число туристів, млн чоловік | Середньорічні зміни, % | Частка від загальносвітового рівня, % | Надходження, млрд дол. | Середньорічні зміни, % | Частка від загальносвітового рівня, %
1970 | 113,0 | - | 68,16 | 11,096 | - | 61,99
1975 | 153,859 | 36,16 | 69,22 | 26,31 | 137,011 | 64,64
1980 | 189,83 | 23,38 | 65,97 | 61,654 | 134,34 | 59,65
1985 | 214,264 | 12,87 | 65,0 | 61,181 | -0,77 | 52,67
1986 | 218,32 | 1,89 | 64,06 | 77,028 | 25,9 | 54,8
1987 | 233,623 | 7,01 | 63,7 | 96,565 | 24,36 | 56,03
1988 | 251,237 | 7,54 | 62,48 | 106,788 | 10,59 | 53,71
1989 | 274,021 | 9,07 | 63,53 | 109,98 | 2,99 | 51,6
1990 | 286,651 | 4,61 | 62,59 | 139,7 | 27,02 | 54,19
1991 | 279,836 | -2,38 | 61,3 | 135,768 | -2,81 | 52,11
1992 | 290,304 | 3,74 | 60,27 | 153,815 | 13,29 | 51,9
1993 | 296,535 | 2,15 | 59,29 | 162,573 | 5,69 | 50,16
1994 | 329,673 | 11,0 | 60,38 | 173,10 | 6,5 | 50,43
1995 | 335,363 | 1,73 | 59,24 | 202,525 | 17,0 | 51,5
1996 | 347,437 | 3,6 | 58,67 | 214,474 | 5,9 | 50,7
Джерело: ВТО
Така нестабільність почасти порозумівається економічною ситуацією в туристоутворюючих країнах. Так, 1989 р. став роком економічного росту, тоді як у 1991 р. наступив економічний спад.
У період з 1970 по 1980 р. Європа втратила 2,2% загальносвітового ринку, у 1980-1990 р. - 3,4, - у 1990-1997 р. - 4%. Це також з'явилося результатом слабкого економічного росту в туристоутворюючих країнах [79, c.58].
Міжнародний туризм чуттєвий до коливань обмінного курсу. У 1980-1985 р. частка загальносвітових грошових надходжень знизилася на 7%, тоді як у 1985-1990 р. ця частка з коливаннями зросла на 1,5%, а в 1990-1996 р. знову зменшилася на 3,5%. У 1984 і 1985 р. курс американського долара різко упав у порівнянні з курсами європейських валют, а в період 1985-1990 р. стабілізувався. У 1991 р. валюти Італії й Іспанії були дуже сильними, що негативно вплинуло на конкурентноздатність їхнього туристського продукту [79, c.241].
Починаючи з 1985 р. міжнародні подорожі європейських туристів усередині регіону збільшилися, у той час як число прибуваючих у Європу з інших регіонів світу скоротилося. У 1985 р. американські туристи, наприклад, складали 11% гостей Європи, а до 1992 р. це число скоротилося до 5,4% в основному через слабість американського долара стосовно європейських валют (рис. 1.1).
Джерело: ВТО
Дослідження національної приналежності гостей, що приїжджають у Європу, показують, що 90% - це туристи з європейських країн. Так, німці подорожують в основному усередині регіону і складають 19% загального числа міжнародних туристів. Британські мандрівники складають 10% загального числа європейських туристів, французи - 7%, датчани - 6%. США є єдиною неєвропейською країною серед перших десяти туристоутворюючих країн для Європи [78, c.62].
Внутрішньорегіональний туризм у Європі є наслідком високої концентрації міжнародного туризму в регіоні. Тут існують безліч державних кордонів на відносно малій площі і чудова наземна велика мережа комунікацій.
За відносною втратою домінуючого положення Європи стоять наступні фактори:
деякі західноєвропейські країни, зокрема на півдні Європи, такі, як Італія і Греція, у меншому ступені Іспанія і Португалія, терплять падіння конкурентноздатності внаслідок старіння їхнього туристського продукту;
деякі східноєвропейські країни відчувають труднощі в пристосуванні своїх туристських секторів до ринкової економіки, і, крім того, конфлікт у колишній Югославії вплинув на туризм у Європі;
деякі північноєвропейські країни, наприклад Великобританія, Данія, Норвегія і Швеція, дуже дорогі для туристів. Це неминуче впливає на їхню конкурентноздатність;
росте популярність країн Південно-Східної Азії, що з недавнього часу успішно розвивають свою туристську індустрію [78, c.68].
Проте зниження частки європейського ринку в міжнародному туризмі відбувається на тлі збільшення прибуттів у регіон і надходжень від туризму. Туристські потоки в основному спрямовані в центри відпочинку Західної і Південної Європи. Ці зони нараховують 64,5% усіх прибуттів у Європу (табл. 1.2). Така туристська концентрація - результат звички проводити літні канікули на пляжах [78, c.75].
Таблиця 1.2
Туристські потоки в регіони Європи у 2003 р.
Регіон | Прибуття тис. чоловік | Зміни до 2002 р., % | Середньорічні темпи росту в 1993-2003 р., % | Частка від загальносвітового рівня, %
1993 р. | 2003 р.
Західна Європа | 116377 | -1,7 | 3,2 | 39,9 | 34,9
Південна Європа | 98740 | 3,2 | 3,0 | 34,4 | 29,6
Центральна і Східна Європа | 72608 | -2,3 | 9,6 | 13,6 | 21,8
Північна Європа | 34179 | 8,7 | 4,7 | 10,1 | 10,3
Східне Середземномор'я | 11395 | 14,6 | 10,3 | 2,0 | 3,4
Усього | 333299 | 1,1 | 4,5 | 100 | 100
Джерело: ВТО
У Південній і Західній Європі Франція, Іспанія й Італія більше інших країн виграють від туристських потоків у цей регіон і є головними туристськими центрами (табл. 1.3). Великобританія традиційно славиться освітнім туризмом. Північні країни Європи, зокрема Скандинавські країни й Ірландія,