Становлення і розвиток інноваційної діяльності та наукове забезпечення туризму сприятиме створенню нових оригінальних туристичних продуктів, комплексному використанню та збереженню навколишнього природного середовища та культурної спадщини, патріотичному вихованню, пропаганді здорового способу життя, зміцненню міжнародного авторитету України як туристичної держави.

Розвиток туристичної сфери, що забезпечує створення нових робочих місць, особливо у регіонах з низькою зайнятістю населення, зумовлює необхідність удосконалення системи підготовки кадрів для туризму, доповнення Класифікатора професій ДК003-95 професіями у цій галузі, щорічного збільшення обсягу підготовки висококваліфікованих спеціалістів відповідно до реальних потреб, розроблення та впровадження сучасних освітніх технологій [24, c.241].

1.2. Характеристика кон'юнктури туристичного ринку Європи

Кон’юнктуру європейського туристичного ринку в загальних рисах можна охарактеризувати проаналізувавши кон’юнктуру на туристичному ринку таких країн як Франція, Німеччина, Великобританія, Іспанія і Португалія. Саме ці країни „задають погоду” на туристичному ринку Європи. Розглянемо їх докладніше [79, c.91].

Франція. Французький внутрішній ринок туризму відмінний від внутрішнього ринку туризму іншої Західної Європи. По-перше, дуже невелика кількість французів проводять свої відпустки за рубежем (приблизно 18% у рік). По-друге, тут існують виражені піки відпускних періодів: шкільні канікули в липні і серпні, короткі різдвяні канікули, канікули в лютому і під час паски. По-третє, французи бажають подорожувати на автомобілях (81% усіх внутрішніх туристів). По-четверте, більшість мандрівників - це міські жителі.

Французи під час своєї відпустки бажають зупинятися не в готелях, а в інших місцях розміщення. Наприклад, у 1990 р. у країні було 2,8 млн "вторинних" будинків. Готелі користаються популярністю у відпочиваючих узимку.

Близько 50% французів проводять відпустку влітку на узбережжі, 25% - у сільській місцевості, 17% обирають гірські курорти. Узимку картина міняється, і на узбережжі відпочивають лише 17% французів, 28% - у сільській місцевості і 40% їдуть у гори [79, c.94].

Що стосується виїзного туризму, то тільки 5% французів подорожують по покедж-турам і 6% - авіатранспортом. У літній період особливою популярністю користаються сусідні Іспанія й Італія (разом 40% літніх подорожей). У 1991 р. Іспанія прийняла 8 млн туристів із Франції, а Італія - 7,29 млн туристів. Останнім часом французи вибирають подорожі в такі віддалені регіони, як Азія, Французькі острови Карибського басейну і Французька Полінезія. Найбільше число ділових подорожей приходиться на Німеччину і Великобританію.

Кількість іноземних туристів у Франції за 1980 - 1991 р. значно зросло, з 29 до 55 млн чоловік. Одним з основних ринків, що генерують, для Франції є Німеччина, звідкіля прибуває близько 25% гостей, а їхня кількість за те ж десятиліття збільшилася з 8,4 до 13,4 млн чоловік. За нею слідують Великобританія, Бельгія, Італія, Швейцарія, Нідерланди, Іспанія й ін [24, c.96].

Туристи, що прибувають у Францію, бажають відпочивати на Французькій Рив'єрі: 35 млн турднів у готелях і туристських таборах у рік. Далі йдуть Париж (15,5 млн турднів у готелях), Альпи, Аквітанія і Лангедок-Руссільон (кожний по 6 млн турднів у готелях і туристських таборах).

Французька економіка, активно застосовує державне регулювання з метою розвитку регіональних економік, систематично розвивала сільську місцевість для прийому гостей, наприклад, в Аквітанії, частині Центрального масиву й у Лангедок-Руссільон. Однак ці проекти повинні були служити, у першу чергу, розвитку внутрішнього туризму, а не в'їздного.

У 1967 р. урядом Франції був прийнятий план спільного розвитку сільської місцевості і туризму в Аквітані. Фінансування плану здійснювалося приватним сектором, а координація розвитку покладалася на урядову комісію. За цим планом прибережний район розділявся на 16 секторів, з яких дев'ять повинні були розвиватися для туризму, тобто обладналися пляжі, зони відпочинку на озерах і місця розміщення для водяних видів спорту. В інших сімох секторах, так званих зелених зонах, передбачалося зберегти ландшафт і дику природу. За цим планом передбачалися: збереження вже існуючих курортів, таких як Аркашон і Біариц, відновлення і розширення існуючих поселень, наприклад, Лакано, і, нарешті, побудова нових курортів, наприклад Молієц. Планування і будівництво нових засобів розміщення проводилося з метою задоволення потреб внутрішнього туризму країни. До 1982 р. 28% місць для ночівель знаходилося в таборах відпочинку, а частка готелів і гостьових будинків складала всього 13%, у той час як 46% складали "вторинні" будинку. З початком реалізації проекту туризм почав значно розвиватися, навіть у роки економічного спаду в 80-х роках [78, c. 337].

Беріг Лангедок-Руссільон до 60-х років 20 сторіччя не був розвитий для туризму і відпочинку. Піщані дюни берега відділені від основних земель болотами і мілководними лагунами, багатими москітами. У 1964 р. французький уряд з метою заохочення розвитку туристського сектора регіону розробив програму розвитку регіону. Відповідно до цієї програми передбачалося будівництво п'яти туристських поселень, з'єднаних швидкісними дорогами й автомобільними трасами. Північна група курортів займає морський піщаний берег довжиною 20 км південніше і на захід історичного міста Ажуа-Морте. У 1990 р. на його освоєння було виділено 24% усіх засобів, призначених для розвитку туризму всього регіону. З курортів, побудованих раніш, серед туристів популярні Сарнон і Палава, а курорти Камарг і Ла-Гранд-Мот побудовані відносно недавно. Останній є великим курортом зі своїм знаменитим яхт-клубом. Інша група курортів під загальною назвою Ту розташовується на піщаному березі довжиною 30 км і включає такі відносно старі курорти, як Сет, Мезе і Марсель, і молодий курорт Кап д'адг. На озері Ту розвиті водяні види спорту. Ця група має чверть ліжко-місць