Водночас можна погодитися з думкою, що виражається в деяких публікаціях в галузі "науки управління", що зміст цієї дисципліни зводиться до застосування наукових методів для аналізу і вирішення проблем менеджменту. Менеджмент не може обійтися без застосування наукових методів. Вони допомагають при формуванні і розвитку пізнавальної бази, мають особливо велике значення в управлінні виробництвом, ефективні при плануванні і контролі, грають важливу роль у ході прийняття рішень, що піддаються алгоритмізації. У зв'язку з наявністю різноманітних підходів до менеджменту актуальна проблема їх оцінки. Насамперед виникає питання: чи можуть існувати різноманітні теорії менеджменту, що по-різному трактують сутність і зміст процесу менеджменту, або мова йде про окремі поділи єдиної теорії менеджменту, що вирішують певні проблеми і застосовують різні методи досліджень.

Різноманітні підходи до менеджменту не є самостійними, незалежними теоріями, а являють собою результат інтелектуального поділу праці при вивченні і розробці процесу управління і тому у своїй сукупності складають логічно упорядковану теорію. Для комплексного розуміння і найкращої реалізації менеджменту необхідні різноманітні знання, одержувані при використанні усіх відомих підходів. Кожний із них у певній мірі сприяє поясненню й удосконалюванню управління. Тільки інтеграція, синтез досягнень окремих наукових дисциплін у сполученні з практичним досвідом можуть дати цілісне уявлення про менеджмент і допомогти при розробці його теорії.

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ МЕНЕДЖМЕНТУ В РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

2.1. Еволюція менеджменту з розвитком суспільних відносин

Питання про те, коли управлінська діяльність перестала бути тільки непрямим проявом влади і перетворилася в самостійне питання, що давно цікавить істориків менеджменту (Л.Маммфорд, Р. Ходжеттс і ін.). Цандер Э.Практика управления. - М.: 1993. - с.31-65.

Відповідно до концепції Р.Ходжеттса, менеджмент, як вид діяльності, склався в результаті трьох революцій давнини, що пробили певну "нішу" для його існування.

Першу революцію автор назвав релігійно-комерційною. Вона відбулася в Шумерії в третьому тисячоріччі до н.е., суть її полягає в трансформації шумерських жреців у менеджерів за родом своєї діяльності. Тому що на певному етапі вони відмовилися від пожертвування кривавих жертв богам, а стали брати данину продуктами. Вони накопичувалися, обмінювалися і пускалися в справу. Таким чином, стали здійснюватися перші комерційні операції за допомогою посередників.

Друга пов'язана з діяльністю вавілонського правителя Хаммурапі (1792-1750 р. до н.е.). Створивши величезну імперію, що включала сусідні держави Мессопотамію й Ассирію, він спробував організувати ефективну систему управління. Вивчивши досвід своїх попередників Хаммурапі вважав недостатнім управляти тільки на основі неписаних законів, народного права і звичаїв. Знаменитий кодекс Хаммурапі, що містить 285 законів управління державою, є певним етапом у розвитку менеджменту. Також Хаммурапі, на думку автора, був першим, із тих, хто став цілеспрямовано працювати над створенням свого образу "турботливого покровителя народу". Тобто це був перший досвід формування іміджу правителя. Цю революцію в менеджменті Р.Ходжеттс охарактеризував як світсько-адміністративну.

Третя революція відбулася також у Вавилоні в часи нового розквіту цієї держави. Вона пов'язана з правлінням царя Новуходоносора 11 (605-562 р. до н.е.), що явився автором проектів не тільки Вавілонської вежі, але і значно удосконалив організацію праці на текстильних майстернях і зерносховищах. Це дозволило Р.Ходжеттсу виділити третю революцію в менеджменті й охарактеризувати її як виробничо-будівельну.

Автор даної концепції, безумовно, із легкістю оперує історичними фактами. Можна припустити, що ці революції виділені їм досить умовно. Проте, в цілому, ним логічно обгрунтований і послідовно пояснюється процес зародження практичної діяльності в галузі менеджменту.

Після виникнення менеджмент, як наука управління здобуває подальший розвиток, пов’язаний, насамперед, з розвитком цивілізації древнього Єгипту, що склалася 4-5 тисяч років тому.

Внесок єгипетської цивілізації в розвиток керування коротко можна сформулювати так:

усвідомлення необхідності планування, організації і контролю;

визнання важливості вироблення і збереження протягом усього проекту деяких "правил гри";

необхідність децентралізації в керуванні величезним проектом і, у зв'язку з цим, використання "письмових документів" у керуванні і виділення штабних функцій.

Наступним етапом у розвитку ідеї менеджменту був "міський мурашник". Античне місто стало новою альтернативою організації праці великих мас народу.

У розвиток ідей менеджменту античні греки внесли наступні основні ідеї:

етичний принцип – як універсальну основу для регуляції людських відносин;

визнання керування як особливий вид мистецтва;

застосування наукових методів вивчення трудової діяльності людей і керування цією діяльністю.

Новим історичним місцем, де мистецтво керування знайшло новий подих, увібравши все краще, що було в минулому, минулого, були християнські монастирі.

Важливим етапом у розвитку нових принципів керування було:

винахід працезберігаючих машин (водяні чи вітряні млини і т.п.)

усвідомлене чергування розумової і фізичної праці

спільне (колективне) планування робіт.

Особливо бурхливі темпи розвиток менеджменту придбало в двадцятому столітті.

Якщо розглядати виникнення управління, як галузі наукового дослідження, то в закордонній історіографії одностайно називається 1911 рік. Цього року вийшла книга Ф.У.Тейлора "Основи наукового менеджменту". Ця дата є точкою відліку, із яким стала розвиватися наука управління. На першому етапі свого становлення як науки, на початку ХХ сторіччя, управління структурувалось за виробничим принципом. Справа в тому, що в часи Ф.У. Тейлора потреба в науковому управлінні була викликана в першу чергу тим, що ріст продуктивності праці, у зв'язку з промисловою революцією вичерпав себе і потрібно було шукати нові важелі його підвищення. Саме тоді