Отже, вироблена продукція дедалі частіше становить результат міжнародних коопераційних зв'язків, а зовнішня торгівля не тільки виконує функцію реалізації кінцевого продукту, але все більше перетворюється на сполучну ланку виробничого процесу. Ця тенденція особливо помітна щодо провідних індустріальних країн світу. В експорті їх машинобудівної продукції частка комплектуючих виробів уже в середині 80-х років упритул наблизилася до 50 % і продовжує зростати.

Поглиблення спеціалізації спричинюється також прискоренням морального старіння і швидким оновленням асортименту, що веде до спеціалізації наукових досліджень. У передових сучасних галузях (напівпровідники, ЕОМ) цикл «життя» продукції становить 3—5 років, в усіх галузях обробної промисловості він фактично не перевищує 8—9 років порівняно з 20 роками в середньому на початку сторіччя. Згідно з оцінками, в минулому десятиріччі на світовому ринку було оновлено близько 80 % товарів. На світових ринках з'являється велика кількість принципово нових товарів, здебільшого продукції наукоємних галузей, сфери високих технологій (лазерна техніка, швидкодіючі ЕОМ, обладнання для АЕС і т. д.).

Отже, відбувається інтелектуалізація світової торгівлі. В експорті промислове розвинутих країн зростає частка високотехнологічної продукції (США, Швейцарія та Японія — понад 20 %, Німеччина та Франція — близько 15 %).

У зв'язку з нерівномірним розвитком НТП у світовому господарстві з'являються нові виробники, що створюють собі нові «ніші» або тіснять конкурентів. Цей процес приводить не тільки до поглиблення спеціалізації, а й до змін у соціальній структурі господарства.

За останні десятиріччя значно зросла роль торгівлі машинами й обладнанням. З 1983 p. по 1997 p. частка цієї товарної групи у світовій торгівлі збільшилася з 28,8 % до 38,8 %. Важлива тенденція — розширення торгівлі машинами й обладнанням між промислове розвинутими країнами. З 1980 p. до середини 90-х років експорт машин і обладнання з розвинутих країн зріс у 3 рази. Найбільш швидкими темпами зростає експорт електротехнічного й електронного обладнання, на частку якого припадає понад 25 % усього експорту машинно-технічної продукції.

Географічна структура міжнародної торгівлі являє собою розподіл торговельних потоків між окремими групами країн, що диференціюються за територіальною або організаційною ознакою.

Територіальна географічна структура торгівлі звичайно узагальнює дані про міжнародну торгівлю країн, які належать до однієї частини світу (Африка, Азія, Європа) або до певної групи (індустріальні країни; країни, що розвиваються).

Організаційна географічна структура показує розподіл міжнародної торгівлі або між країнами, які належать до окремих інтеграційних та інших торговельно-політичних об'єднань (країни Європейського Союзу, країни СНД, країни АСЕАН), або між країнами, виділеними в певну групу за тим або іншим аналітичним критерієм (країни — експортери нафти, країни — чисті боржники).

Основний обсяг міжнародної торгівлі припадає на розвинуті країни, хоч їхня частка дещо скорочувалася в першій половині 90-х років за одночасного зростання питомої ваги країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. В цілому в 1996 p. на індустріальне розвинуті країни припадало 68 % світового експорту, на країни, що розвиваються, —28,5 %, на країни з перехідною економікою —3,3 %.

З другої половини XX ст. помітно проявилась нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуючі позиції США похитнулися. Так, якщо в 1950 p. на частку цієї країни припадало 32 % світового експорту, то в 1960 p. — 17,1 %, у 1997 p. — 12,0. Відповідно зросла частка Західної Європи та Японії. Західноєвропейські держави за цей період збільшили свою частку з 23 % до 44,6 %.

Ще краще виглядають показники Японії: 0,5 % —після закінчення Другої світової війни, 3,4 % — в I960 p., 7,7 % —в 1997 p. В 1983 p. Японія вийшла на перше місце у світі з експорту машин та обладнання. Японія значно випереджає всі країни за вивозом легкових і вантажних автомобілів, побутової електроніки та ін.

Послаблення домінуючої ролі США в міжнародній торгівлі певною мірою було пов'язане зі зниженням конкурентоспроможності американського виробництва.

Конкурентоспроможність визначається як здатність конкретної держави створювати пропорційно більше благ, ніж її суперники на світових ринках.

В основі світової класифікації країн за конкурентоспроможністю лежать 378 різноманітних критеріїв. Передусім це доход на душу населення, рівень інфляції, зовнішньоторговельний баланс. Зважають на наявність природних копалин, інфраструктуру, розвинутість засобів комунікації та ряд інших факторів. Окрім об'єктивних факторів, враховуються результати опитування керівників найбільших підприємств у світі.

На кінець 80-х років за факторами конкурентоспроможності стала виходити в лідери Японія. Тоді ж до неї приєдналися «нові індустріальні країни» Азії — Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США повертають перші позиції у світі за конкурентоспроможністю. За ними впритул ідуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія, що раніше протягом шести років посідала перше місце. На 17-му місці Франція, на