За прогнозами фахівців, у перші роки XXI ст. найбільш конкурентоспроможними будуть США та азійські держави. У 2030 p. у трійку найбільш конкурентоспроможних держав увійдуть США, Японія та Китай. Подальші позиції у цьому списку займатимуть Німеччина, Сінгапур, Південна Корея, Індія, Тайвань, Малайзія та Швейцарія.

Щодо країн, що розвиваються, то вони в основному залишаються постачальниками сировини, продовольства та порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок. Відносне зниження попиту на сировину і продовольство на світовому ринку до початку 90-х років означало зменшення можливостей країн, що розвиваються, для розширення експорту. До того ж промислове розвинуті країни збільшили свою частку у світовому експорті продовольства і сировини (за винятком нафти). Частка країн, що розвиваються, у світовому експорті цих товарів (без нафти) скоротилася з 40 % (I960 p.) до 28 % (на початку 90-х років).

Прагнення країн, що розвиваються, диверсифікувати свій експорт за рахунок товарів промислової групи дуже часто натрапляє на протидію в тій або іншій формі з боку промислове розвинутих країн. Разом з тим окремі країни, що розвиваються, передуєш «нові індустріальні країни», домоглися істотних зрушень у реструктуризації свого експорту, підвищення у ньому частки готової продукції, промислових виробів, у тому числі машин та устаткування. Так, питома вага промислового експорту країн, що розвиваються, у його загальному світовому обсязі на початку 90-х років досягла 16,3 %. Загалом експорт країн, що розвиваються (за винятком «нових індустріальних країн»), зростає нерівномірно як по групах країн, так і по галузях.

На відміну від більшості країн, що розвиваються, «нові індустріальні країни», особливо чотири «малі дракони» Азії (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур), демонструють швидке зростання експорту. Їхня частка у світовому експорті в середині 90-х років становила 10,5 %. В останнє десятиріччя XX ст. КНР набрала економічних обертів і досягла 2,9 % (було менше за 1 %). США у світовому експорті належить 12,6 %; Західній Європі — 44,6 %; Японії —7,7 %.

Характеризуючи основні тенденції в географічному спрямуванні міжнародної торгівлі, слід підкреслити, що розвиток і поглиблення міжнародного поділу праці між промислове розвинутими країнами веде до збільшення їх взаємної торгівлі і зменшення частки країн, що розвиваються. Основні товаропотоки здійснюються в межах «великої тріади»: США — Західна Європа — Японія. Щорічний товарооборот між США і ЄС у 2001 p. становив близько 1,7 млрд дол. 20 % експорту Північної Америки припадає на ЄС.

Оскільки в експорті промислове розвинутих країн найбільша частка належить складній техніці, країни, що розвиваються, становлять для них порівняно менший інтерес як ринок збуту цієї продукції. Так, у 2001 p. тільки 2,7 % експорту країн Західної Європи спрямовувалось у країни Африки, 2,4 % — у Латинську Америку.

Список використаної літератури

Абрамова Г.П. Маркетинг: питання і відповіді. - М., Економіка, 1997.

Академія ринку. Маркетинг. - М.: Економіка, 1998.

Ансофф И. Стратегічне керування. -М.: Економіка, 1994.

Вовчак А.В. Маркетинговий менеджмент. – К., 1998.

Герчикова И.Н. Маркетинг: організація, технологія. - М.: МГИМО, 1990.

Корольков И.И., Голик С.С., Прахарь Ю. Маркетинг: навчальний посібник. - Київ, КТЕИ, 1990.

Котлер Ф. Основи маркетингу. - М.: Изд-во Прогрес, 1997.

Циганкова Т.М. Міжнародний маркетинг. – К., 1998.