Економічна криза в Україні настільки велика, що подолати її не можна ні за допомогою ринкового саморегулювання, ні державного макрорегулювання. До речі, участь держави в економіці концептуально не визначена і зводиться переважно до важелів політичного монополізму.

Економічні проблеми відображені в бюджеті. На підставі аналізу лише формальних показників - питомої ваги державної власності і питомої ваги валового внутрішнього продукту (ВВП), який розподіляють через державний бюджет, - роль держави в українській економіці достатньо висока. Зокрема, питома вага державних видатків щодо ВВП в нашій країні становила: у 1996 p. - 35,8%, ay 1997 - 46,6% тоді як у США - 33,5%. Для економічного зростання потрібно щоб цей показник зменшився до 30-32% ВВП.

Механізм державного регулювання економіки складний і багатогранний; часто регулівна роль держави може бути вагомішою навіть за умов значно нижчих показників державних видатків щодо ВВП Прикладом цього є Японія, де питома вага державної власності становить не більше 10%, а державні витрати щодо ВВП набагато нижчі ніж у нас. Однак загальновизнаним є значний ефективний вплив цієї держави на економіку. Це ж стосується і країн Європейської співдружності (ЄС), у яких індикативне планування опирається на відповідну частку державної власності в національній економіці

Становлення демократичної Української держави - надзвичайно складний і суперечливий процес. Потрібно побудувати принципово нову систему інституціональних відносин з урахуванням елементів сформованих у попередній період, в якому також склалися відповідні стереотипи поведінки.

Що стосується законодавчої бази, то за останні роки в Україні прийнято велику кількість законів, які, переважно, відповідають міжнародним стандартам. Водночас законодавча робота є полем напруженої політичної боротьби, внаслідок чого важливі закони або не приймають, або приймають у формі компромісів. Це передусім Земельний Кодекс, Закон про іпотеку. Закон про іноземні інвестиції та ін. Низька якість законодавчої бази послаблює роль держави.

Крім того, держава для вирішення економічних проблем повинна забезпечити не тільки розробку, а й дотримання законів з питань захисту прав громадян, гарантій прав власності, виконання договорів, обов'язковості і взаємовідповідальності партнерів з бізнесу.

Отже, жорстка обмежувальна монетарна політика в подальшому періодично зумовлюватиме потребу у розумній грошовій емісії з метою забезпечення виплат, підвищення заробітної плати, пенсій, стипендій, що сприятиме пожвавленню ринку, реалізації продукції підприємств, які запрацюють і через податкову систему поповнять бюджет України.

2. Економічна диктатура держави як один із варіантів виходу країни з кризи

Потреба економічної диктатури (введення надзвичайного економічного стану) зумовлена надто тривалою і руйнівною кризою, яка охопила всі сфери життя суспільства - економічну, соціальну та політичну і може призвести до соціальних потрясінь (вибуху), зміни політичного ладу і втрати незалежності.

Диктатура дає змогу вирішити за порівняно короткий період такі проблеми:

- вдосконалити структуру національного виробництва, що сприятиме його конкурентоспроможності, економічному зростанню. Адже економічні методи державного регулювання та використання ринкових механізмів (шляхом банкрутства, перетікання капіталів та ін.), спрямовані на зміну структури виробництва, дадуть результати тільки через тривалий період і супроводжуватимуться подальшим зниженням ВВП та зростанням безробіття;

- подолати за короткий час негативні явища та процеси в економічному житті держави, які виникли й усталились у період формування ринкових відносин: корупція; ухилення від сплати податків; тінізація та бартеризація економіки, великі зловживання у сфері зовнішньоекономічних відносин, на енергетичному ринку, у виробництві і реалізації підакцизних товарів (передусім лікеро-горілчаних та тютюнових). Адже в результаті цього державний бюджет недоодержує десятки мільярдів гривень, що гальмує вихід країни з економічної кризи та поглиблює соціальні проблеми;

- цілеспрямовано та ефективно використовувати обмежені ресурси (енергетичні, інвестиційні та ін.);

- раціоналізувати зовнішньоекономічні зв'язки, прискоривши інтеграційні процеси із розвиненими державами та одночасно захищаючи інтереси національного виробника.

Унаслідок впровадження економічної диктатури може скластися враження відходу від ринкових реформ, що зумовить негативне ставлення до цього процесу представників приватного (особливо тіньового) бізнесу. Проте тільки жорстка економічна політика держави дасть змогу спрямувати діяльність усіх підприємницьких структур у правове поле з метою формування справжніх ринкових відносин в інтересах суспільства. Адже в жодній розвиненій державі немає вседозволеності, є сувора відповідальність за зловживання, порушення законодавства, зокрема, за неправдиву інформацію про доходи юридичних та фізичних осіб.

Однак для впровадження економічної диктатури Верховна Рада України повинна прийняти чимало законів, які регулюватимуть усі сторони економічної діяльності в країні. Потрібно також об'єднати зусилля всіх гілок влади з метою вироблення та реалізації нової економічної політики, спрямованої на формування ринкової економіки та вихід держави з економічної кризи.

У перехідний до ринкових відносин період роль державного регулювання економічних процесів повинна бути значно вагомішою, ніж за умов розвинутої ринкової економіки. Адже чим краще працює ринок, а країна процвітає, тим менше потрібно державі втручатися в економіку. Чим далі суспільство від економічної стабільності та розвитку, тим ширшим та масштабнішим повинно бути державне регулювання ринкових відносин.

Намагаючись прискорити процес переходу до ринкових відносин, Уряд України почав з 1998 p. втілювати у життя Укази Президента України про дерегуляцію. Зменшення тиску держави на підприємство, спрощення процесу реєстрації підприємництва та ліцензування, спрощення податкової системи є послабленням втручання держави на мікрорівні. Дерегулювання ж перехідної економіки на макрорівні, тобто відмова держави від управління важливими процесами, загрожує демократичним цінностям не менше, ніж тоталітаризм. Ми не можемо йти шляхом країн Заходу, зокрема США. які затратили