Спроба різкого переходу від тоталітаризму до ринку ще й без відповідної законодавчої бази призвела до того, що економіку держави почали прибирати до рук мафіозно-корумповані структури, спекулятивний бізнес, рекет, вливаючись у командні висоти в економіці і політиці.

Економіка України руйнується. Високоліквідну експортну продукцію у підприємств-виробників скуповують посередницькі комерційні структури, які займаються організацією її вивезення за межі країни, збагачуючись таким чином за рахунок держави в інтересах закордонних фірм. Усе це, а також вивезення капіталу за кордон, збільшує зовнішній борг, підриває економічну безпеку держави.

Для макроекономічної стабілізації державна політика повинна бути скерованою на забезпечення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності продукції, стимулювання ефективності підприємств, створення вільного корпоративно-капіталістичного укладу економіки шляхом капіталізації легальне отриманих доходів.

Підприємства повинні систематично отримувати дані централізованого, загальнодержавного маркетингу для орієнтації щодо наповненості ринку, попиту, держзамовлення. Щоб досягти високого рівня організації та дисципліни праці, доцільно ввести сучасну жорстку систему менеджменту на всіх рівнях ієрархії управління макро- і мікроекономічними процесами незалежно від форм власності і господарювання.

Стосовно описаного постає питання про те, як забезпечити в нинішній перехідній економіці ефективне державне регулювання, зберегти відомчу і державну монополії, які забезпечують економічну демократію, уникнувши бюрократизації, корумпованості державного апарату, деформацій і змін у чинному законодавстві у разі прийняття рішень у регіонах, на мікрорівні. Як забезпечити свободу конкуренції, ініціативи і підприємництва; сильну мотивацію до праці, інвестицій та інновацій, не допустивши волюнтаризму, надмірного бюджетно-податкового пресу і зростання державної заборгованості?

У перехідний період потрібна сильна виконавча влада усіх рівнів, особливо на місцях; сильна держава, здатна до радикальних і одночасно зважених, науково обґрунтованих дій. Така держава могла б поєднати внутрішні та зовнішні чинники трансформації, узгодивши їх з глобальною метою соціально-економічного розвитку.

Отже, стабілізувати ситуацію на макрорівні сьогодні можна за допомогою сильної виконавчої влади, на мікрорівні (на рівні окремих підприємств, організацій) шляхом створення умов для можливості високоефективної праці, а цьому може сприяти розвиток приватної власності і поява середнього класу - підприємців, фермерів.

Тому потрібно якнайшвидше законодавче відпрацювати шляхи узгодження економічних інтересів товаровиробників, підприємців і

І держави, навести правопорядок у країні. Це - головна умова зародження і розвитку середнього класу. Лише некорумпована влада може навести порядок, ліквідувати організовану злочинність, демонтувати великі монополії, які захищають свої інтереси підкупом і насильницькими методами.

Важливим є створення ефективного механізму підбору на керівні посади висококваліфікованих кадрів, непримиренне ставлення до хабарництва, корупції, лобізму.

Держава повинна взяти на себе те. на що не спроможний ринок. Йдеться, насамперед, про стратегію державного структурного регулювання, про організацію власного виробництва або заохочення приватних виробників до виготовлення таких товарів і послуг, до яких приватний товаровиробник не виявляє інтересу, але які потрібні суспільству.

Підприємства, в яких держава є співвласником, повинні бути під особливим контролем з боку відповідних органів влади. Передусім, це оперативний і жорсткий адміністративний контроль щодо використання національного багатства, боротьби з монополізмом, розв'язання проблем екології, гарантованого мінімального заробітку, захисту національних інтересів у зовнішньоекономічних зв'язках, дотримання законодавства в галузі підприємництва і фінансово-кредитної діяльності, діяльності державних правових органів, «силових структур». Потрібно запровадити найсуворіший контроль за проходженням у країні грошових потоків, у тому числі бюджетних коштів.

З метою такого контролю доцільно створити орган, який зміг би приймати рішення з найважливіших питань стратегії і тактики економічних реформ, координувати й узгоджувати з регіонами діяльність централізованих загальнодержавних органів виконавчої влади. Йдеться також про створення при Кабінеті Міністрів України Держдепартаменту з прогнозування економічного і соціального розвитку країни.

Зосередження виконавчої влади в одних руках дало б змогу оперативніше виправляти помилки, без припинення ринкових реформ вести державний контроль за цінами, фінансами, кредитами.

У міру ліквідації кризової ситуації країни та переходу до ринкової економіки піраміда влади буде розмиватись. Адже у прийнятті політичних рішень та їх виконанні братиме участь максимально можлива кількість громадян як безпосередньо, так і через своїх представників у Верховній Раді. Народних обранців, як справжніх виразників волі народу, повинні об'єднати національна ідея і національні інтереси.

За умов, коли ринкова економіка набере відповідних темпів зростання, державне втручання буде поетапно обмежуватись. Проте економічна диктатура держави повинна діяти доти, доки в результаті приватизації та інших чинників не сформується середній і дрібний приватний власник (клас).

Висновок

Звідси можна зробити висновок, що економічна діяльність держави охоплює всі форми і засоби реалізації економічних цілей і завдань. Економічна політика держави - це конкретніший прояв економічної діяльності, організація й упорядкування економічних процесів відповідно до раніше визначених цілей. Економічні функції держави - це конкретні напрями здійснення економічної діяльності (політики) держави. Ці функції потрібно розглядати за двома напрямами: по-перше, держава є суб'єктом власності і підприємництва та регулює державний сектор національної економіки; по-друге, держава регулює недержавний сектор економіки (є щодо нього зовнішнім суб'єктом регулювання) і національну економіку в цілому. Механізм державного регулювання економіки - це сукупність різноманітних