Водночас малий і середній бізнес завдяки своїй мобільності 7—8 років тому почав відвойовувати ринок лакофарбової продукції і на сьогодні випускає, за оцінками фахівців великих заводів, близько 40 тис. т лаків та фарб на рік. Підприємці скористались технологічною простотою виробництва масових видів фарби. Наприклад, виробництво найпопулярнішої будівельної фарби – пентафталевої емалі – зводиться до змішування в певній пропорції лаку, пігменту і наповнювачів. Тому для промислового виробництва фарб потрібні невеликий кульовий млин для розмелювання пігменту, гомогенізатор для розмішування фарби, дозатор для розфасовки. Весь комплект обладнання для невеликого лакофарбового виробництва коштує не менше півмільйона гривень, і купувати його доводиться на Заході, щоб забезпечити прийнятну якість продукції. Сировину невеликі підприємства теж закуповують в іменитих світових виробників, знову-таки заради якості кінцевої продукції.

Однак порівняно просте в технологічному плані виробництво потребує маси погоджувальних документів. Тому підприємців, що займаються лакофарбовим виробництвом, частенько «трусять» санстанція, екологічна інспекція, інспекція з охорони праці.

Лакофарбова продукція в роздрібній мережі реалізується через спеціалізовані магазини, відділи в господарських магазинах і універмагах, на ринках. Пройшло той час, коли споживач купував один тип фарби для різних видів робіт. Сьогодні клієнт здобуває конкретний тип фарби під конкретні цілі. Асортимент товару в торгових точках досить великий. За спостереженнями продавців-консультантів, лише 2 покупці з 10 готові купити товар відразу. Інші придивляються і прислухаються до порад, щоб зайти за покупкою наступного разу.

Головною відмінністю спеціалізованих магазинів від хозмагів і ринків є те, що багато хто з них оснащені спеціальними колеровочними машинами, що дозволяють за допомогою комп'ютера і набору барвників додати фарбі той чи інший тон (більш 1500 відтінків). Мати подібну техніку може собі дозволити не кожен, тому що задоволення це не з дешевих. Як мінімум, це коштує 5000 доларів, але є і більш дорогі варіанти. Що стосується вартості послуги, то вона коливається від 5 до 70% від вартості придбаної фарби, у залежності від насиченості барвником. Фахівці відзначають, що колеровочні машини не приносять великого прибутку, їхня місія зводиться до створення додаткових послуг для клієнта і підвищенню іміджу фірми. Проте подібні машини повинні знаходитися в кожній торговій точці, щоб клієнт міг підібрати необхідний йому колір.

Не останню роль у роздрібній торгівлі грає й упакування товару. Багато фірм обмежили увіз фарби в маленькій тарі, тому що вона купується в значно менших кількостях. Найбільш популярна тара — 2,5—5 літрів. Продавці помітили, що на 3—6% підвищуються обсяги продажу, якщо в спеціалізованих торгових точках продається інструмент (усілякі кисті, тертки, шкребки і так далі).

Рідко в магазині реалізуються лакофарбові вироби лише однієї фірми. Хіба що у випадку, якщо це фірмовий магазин виробника. Як правило, у торговій точці представлена лакофарбова продукція 5—8 виробників.

Що стосується оптової торгівлі, те багато великих фірм розвивають досить солідну дилерську мережу. Наприклад, "Продексім До" — реалізатор канадських фарб "SICO" — має дилерську мережу, що складається з 20 фірм-дилерів (практично в кожнім регіоні) і веде співробітництво з більш ніж 20 магазинами Києва і 30 будівельними фірмами. ЗАТ "Лакма", крім великої дилерської мережі, має 4 фірмових магазини (у Сумах, Миколаєві, Житомирі і Львові) і практично відмовляється від бартерної оплати за товар. На думку директора ЗАТ "Лакма" Олександра Новикова, для того, щоб дилер активно працював, йому необхідно допомагати, надаючи знижки. Однак сьогодні такої можливості усе менше. Розмір знижок, як правило, від 10 до 15%, у залежності від обсягу і терміну оплати. При роботі з оптовими постачаннями дуже вигідно мати власний транспорт (тому що транспортні послуги коштують сьогодні дорого).

Найбільшим попитом, як відзначають фахівці, користаються різні вододисперсні фарби. Це легкі фарби, на водяних розчинниках, що виграють, у порівнянні з іншими, як за ціною, так і по якості. Головне їхнє достоїнство в тім, що вони не тільки зручні в роботі й економічні, але і "дихають", екологічно чисті. Недарма західні виробники обмежують випуск фарб на хімічних розчинниках. Через те що вітчизняні виробники ще учаться випускати високоякісні вододисперсні фарби пристойної якості, багато фірм-продавців воліють працювати з імпортною продукцією.

Що стосується алкідних емалей, то найбільшим попитом користуються емалі для вікон і батарей. Олійні фарби, особливо у великих містах, користуються малим попитом. На думку фахівців, цілком можливо, що олійні фарби взагалі підуть з ринку. Позначається те, що в новобудовах і під час ремонтних робіт використовуються пластикові вікна, а двері, як правило, уже пофарбовані чи обклеєні декоративною плівкою. Стіни ж і стелі в міській місцевості сьогодні усе більше воліють фарбувати вододисперсними фарбами, а не обклеювати шпалерами. Тому олійні фарби використовуються мінімально. В сільській місцевості навпаки, віддається перевага саме цьому виду фарб.

Усілякі декоративні фарби (з різними колірними і фактурними вкрапленнями) і типу венеціанської штукатурки теж користуються невеликим попитом. Дорогий вид обробки сьогодні багатьом не по доходам. Найбільшим попитом користаються дешеві імпортні фарби.

Якщо фарби умовно розділити на три типи: любительська, середня і професійна, а за одиницю ціни прийняти аматорську фарбу, то фарба середньої групи буде дорожче в 2 рази, професійна — у 4 рази. Іноді вартість імпортної фарби відзначається своєю високою ціною, але якщо перевести витрати фарби у відповідність з вітчизняною фарбою, то вигода від придбання імпортної продукції буде в наявності.