Визначення ціни методом повних витрат спирається на калькуляцію продукції, до якої додається певна величина прибутку.

Головна перевага даного методу — це легкість розрахунків. Але він має два істотних недоліки. По-перше, при встановленні ціни не береться до уваги чинник попиту на товар та конкурен-ція. Тому можлива ситуація, коли товар за такою ціною не корис-туватиметься попитом, оскільки конкуренти виробляють дешев-шу продукцію, або кращу за якістю. По-друге, визначення витрат не пов'язане зі зміною обсягів виробництва. Але відомо, що збіль-шення або зменшення випуску товарів викликає певні зміни час-тини витрат, а отже, собівартості одиниці продукції.

Метод обліку повних витрат був основою діючої в нашій країні практики директивного ціноутворення, яка традиційно орієнтувала підприємства, головним чином, на виробництво, а не на попит [5]. Між тим цей метод використовується і в ринкових умовах, коли необ-хідно встановити ціну на принципово нову продукцію, яка не має аналогів, а також на товари, що виробляються на замовлення [12]. Хоча більш прогресивним вважається формування цін на абсолютно нову продукцію за допомогою електронних аукціонів.

Торговельні та посередницько-збутові організації при визначенні ціни реалізації широко використовують метод надбавок, згідно з яким до закупівельної вартості товару додається певна націнка .

За її рахунок посередники забезпечують відшкодування своїх витрат та одержання прибутку. Указані надбавки можуть встановлюва-тись без обмежень їхнього рівня або бути єдиними (стандартними). Використання стандартних надбавок, як правило, малоефективне, тому що вони не враховують особливості поточного попиту. Про-те в країнах з ринковою економікою застосування стандартних надбавок досить поширене за рядом обставин. По-перше, прода-вець краще знає про свої витрати, ніж про попит на продукцію, що дає змогу йому спрощувати процес визначення ціни. По-друге, ви-користання стандартних надбавок усіма продавцями спричиняє певну рівність цін, що значно зменшує цінову конкуренцію.[17; с. 48]

Практика показує, що продавці, які працюють на конкурент-них ринках, в основному використовують різні величини надба-вок, які змінюються залежно від групи товару, сезону року тощо. Метою такої диференціації є стимулювання продажу товарів. Тому диференціація посередницьких надбавок уже свідчить не про суто затратний підхід до ціноутворення, а його поєднання з попитом покупців.

До витратних методів належить також метод беззбитковості та цільового прибутку, при якому підприємець прагне встановити таку ціну, яка забезпечить йому бажану величину чистого доходу. Цей метод спирається на графік беззбитковості, який відображає витра-ти і очікуваний обсяг виручки при різних рівнях виробництва або продажу.

Досить обмежено при формуванні цін застосовується агрегатний метод. Його суть полягає в тому, що ціна визначається додаванням цін окремих складових частин товару, до якої додаються витрати на їхню комплектацію та збирання. Агрегатний метод застосовується, по-перше, коли товар складається з окремих го-тових виробів (меблеві гарнітури, столові сервізи), а по-друге, коли продукція виготовляється з окремих елементів, вузлів чи деталей (пульти управління).

Методи, які враховують чинник попиту, можна поділити на такі, що спираються тільки на попит, а також на методи, які од-ночасно враховують як витрати, так і попит. До методів, які спи-раються тільки на попит і не враховують витрати, можна віднес-ти встановлення ціни на основі суб'єктивного сприйняття покуп-цями цінності товару. Підприємство, яке використовує такий ме-тод, має насамперед визначити ті ціннісні уявлення, які існують у свідомості споживачів відносно тієї чи іншої продукції (наприк-лад, мода, престиж).

Визначення таких критеріїв цінності товару для покупця дає змогу підприємству встановити таку ціну, за якою він готовий його придбати. При цьому треба враховувати, що покупець буде зіставляти цінність товару та його ціну з від-повідними показниками аналогічної продукції. Тому обов'язко-вою умовою застосування цього методу є наявність на ринку взає-мозамінних товарів та їхня диференціація.

Одним з конкретних способів формування вихідної ціни на такі товари є метод балової оцінки. В основному він застосовується у тих випадках, коли відсутня залежність між якісними характери-стиками товару та його ціною, або коли споживчі властивості продукції неможливо передати кількісно (наприклад, запах пар-фумів). У цьому випадку фахівці, спираючись на експертні оцін-ки, визначають цінність товару для споживачів і надають йому певну кількість балів. На підставі співвідношення між цінами та баловими оцінками аналогічних товарів встановлюється вартісна оцінка одного бала. Множенням суми балів на вартісну оцінку одного бала, визначається орієнтовна ціна нової продукції.

Прикладом ціноутворення з одночасним урахуванням витрат виробництва та попиту є метод прямих витрат. Він спирається як на очікувані обсяги виробництва (продажу) товарів за різними цінами, тобто на по-пит, так і на витрати, які пов'язані з випуском вказаної кількості продукції.

Поряд із зазначеними раніше позитивними рисами, метод пря-мих витрат може з успіхом застосовуватись при прийнятті рі-шень щодо доцільності зниження ціни.

До найпоширеніших методів встановлення цін з орієнтацією на конкуренцію можна віднести метод лідера та метод тендерно-го ціноутворення. При формуванні цін методом лідера підприєм-ство мало уваги звертає на власні витрати та попит, а в основно-му спирається на ціни головних конкурентів на ринку. Ціна на нову продукцію може відхилятися від цін лідера, але тільки в пев-них межах, які обумовлені відмінностями в якісних характерис-тиках товарів. Чим менше таких відмінностей, тим більше ціна нової продукції наближається до ціни основного конкурента.

Формування цін методом лідера базується на залежності між ціною та споживчими властивостями (параметрами) виробів. Цей метод має найбільше поширення при формуванні цін на продук-цію виробничо-технічного призначення та деякі споживчі товари довгострокового використання, за якими можна кількісно визна-чити їхні якісні характеристики.

Недоліком цього методу є те, що він ураховує тільки один,