На практиці параметричні індекси найширше використовуються при встановленні цін на продукцію виробничого призначення, де існує тісна залежність між її споживчими властивостями та ціною [16, c. 200]. Такі індекси, зокрема, лежать в основі визначення цін методом від-носного оцінювання технічного рівня продукції. Він базується на порівнянні основних параметрів нового виробу з «ідеальною» ма-шиною, яка має всі ті якісні характеристики, котрі споживач бажав би бачити в ній. Тому спочатку для кожної групи виробів, відповід-но до специфіки їхнього функціонування, визначаються технічні параметри, які досить повно відображають споживчі властивості цієї продукції (швидкість, потужність тощо). Значення кожного па-раметра «ідеальної» машини приймається за 100, а всі показники нової продукції порівнюються з аналогічними параметрами «іде-альної», і щодо них встановлюються відповідні коефіцієнти [16, c. 204].

Метод тендерного ціноутворення застосовується, коли фірми конкурують між собою в боротьбі за отримання контракту. Він ще називається методом запечатаного конверта. Метод тендерно-го ціноутворення найчастіше використовується тоді, коли фірми беруть участь у тендерах, які оголошуються урядом. Фірма, що бажає взяти участь у торгах, подає до тендерного комітету економічно обґрунтовану заявку. Вона містить у собі пропозицію щодо ціни, яка визначається не рівнем особистих витрат або попитом, а на основі цін, які можуть призначити конкуренти. Тому, пропо-нуючи свою ціну, фірма прагне встановити її на нижчому рівні, ніж у конкурентів, але, безумовно, не менше власних витрат.

Маркетолог повинен розуміти взаємозалежності між ціною , покупками споживачів та їх вподобаннями. Цей взаємозв'язок зумовлюється двома економічними принципами: законом попиту і ціновою еластичністю попиту та сегментацією ринків [11].

Закон попиту говорить, що споживачі звичайно купують більше товарів за низькою ціною, ніж за високою. Цінова еластичність попиту визначає чутливість покупців до змін у цінах з погляду обсягу товарів, що вони купують [6, c. 82].

Наявність того чи іншого типу попиту ґрунтується на двох критеріях: доступності заміни і важливості потреби. Якщо споживач вважає, що існує безліч аналогічних товарів і послуг, з яких можна вибрати, і немає терміновості в здійсненні покупки, попит є еластичним і значно залежить від змін у ціні. Збільшення цін приведе до покупки замінника чи відкладенню покупки. Зниження цін збільшить обсяг реалізації, відверне покупців від конкурентів чи змусить їх раніш зробити покупку.

Розроблення цінової політики підприємства має передбачати проведення досліджень щодо наслідків зміни ціни залежно від ситуації на ринку (реакція покупців та конкурентів, дії підприєм-ства у відповідь на зміни цін конкурентами тощо). Методичною базою таких досліджень є аналіз умов беззбитковості, в основу якого покладене розмежування витрат на постійні та змінні [13]. Про-ведення аналізу беззбитковості дає змогу отримати відповідь на два питання. По-перше, чи приведе зміна ціни до поліпшення фі-нансової ситуації, а по-друге, — на скільки потрібно збільшити обсяг продажу, щоб компенсувати втрати виручки внаслідок змен-шення ціни?

Ефективним інструментом цінової стратегії підприємства є система цінових знижок. Головна мета застосування цінових знижок полягає у створенні додаткових стимулів для покупців у придбанні товарів. Розмір знижок залежить від характеру угод, умов поставок та платежів, кон’юнктури ринку на момент підписання контрактів, якісних характеристик товару та інших чинників.

У практиці встановлення цін найбільшого поширення набули такі види цінових знижок: за кількість придбаної продукції, за швидкість платежів, сезонні, дилерські, знижки за комплексну закупку товарів, товарообмінний залік та ін.

Значно рідше в практиці ціноутворення використовуються надбавки, які можуть установлюватись за вищу якість продукції, прискорення її виготовлення, термінову доставку, тобто за виконання додаткових вимог споживача до товару.

Держава обмежує можливості фіксації цін по горизонталі і вертикалі.

Горизонтальне фіксування цін породжується угодами між виробниками, між оптовою чи роздрібною торгівлею по встановленню цін на даному рівні каналу збуту.

Вертикальне фіксування цін має місце в тих випадках, коли виробники чи оптовики можуть контролювати роздрібні ціни своїх товарів або послуг. До 1975 року закон Міллера-Тайдінга (поряд із законом Макгіра) в США дозволяв таким компаніям при бажанні строго контролювати і нав'язувати роздрібні ціни. Ця практика одержала назву справедливої торгівлі [9, c.342]. Вона захищала невеликі роздрібні магазини і підтримувала образ марочної продукції, змушувала всю роздрібну торгівлю в межах штатів, що дотримують принципу справедливої торгівлі, встановлювати однакову ціну на відповідні товари.

Принцип справедливої торгівлі сильно критикувався групами споживачів, багатьма роздрібними організаціями і рядом виробників за обмежуючий конкуренцію характер, підтримку цін на штучно високому рівні і підтримку неефективної роздрібної торгівлі.

Кожен учасник каналів товароруху прагне відігравати важливу роль у встановленні ціни з метою збільшення обсягу реалізації, одержання достатньої частки прибутку, створення придатного образа, забезпечення повторних покупок і досягнення спеціально поставлених цілей.

Виробник може одержати більший контроль над ціною: використовуючи систему монопольного чи товароруху мінімізуючи збут через роздрібну торгівлю, що продає товари за зниженими цінами; заздалегідь установлюючи ціни на товари; відкриваючи власні роздрібні магазини; поставляючи товари на умовах консигнації; забезпечуючи достатню частку прибутку для учасників каналів і, що найбільше важливо, за допомогою розробки добре відомих у рамках усієї країни торгових марок, до яких покупці мають прихильність і за які готові платити будь-яку кінцеву ціну. Оптова чи роздрібна торгівля може домогтися більшого контролю над цінами: підкреслюючи виробнику свою важливість як споживача;