Треба зауважити, що фарби – товар в деякій мірі сезонний. Попит на нього зростає навесні і зменшується восени-взимку. З метою більш повної завантаженості виробничих потужностей та підтримання сталого обсягу реалізації продукції досліджуване підприємство робить сезонні знижки на свою продукцію у розмірі 3% на сезон осінь-зима (Рис.2.4).

Рис.2.4. Сезоні коливання цін ТОВ “Jobi” на прикладі дрібнооптової ціни на фарбу марки Wandfarbe в 2002 році

Причому в грудні-січні, коли попит найменший, сезонні знижки становлять 4%. Таким чином підприємству вдається зменшити сезонні коливання доходу від реалізації та більш рівномірно завантажити виробничі потужності.

Отже, підприємство застосовує досить складну систему цін. Існують свої знижки при роздрібній продажі в залежності від фасовки і ціла система оптових цін, яка основується на цінових знижках залежно від фасовки, суми, на яку придбано товар. Крім того досліджуване підприємство застосовує систему сезонних знижок з метою стимулювання попиту в періоди, коли він традиційно падає. Найбільші знижки отримують крупнооптові покупці, які купують продукцію у великих фасовках – до 30%. Система цін досліджуваного підприємства направлена на стимулювання зростання обсягу реалізації продукції та вирівнювання сезонних коливань обсягу реалізації.

2.3 Аналіз кон’юнктури ринку лакофарбових виробів та конкурентного середовища підприємства.

Український ринок лакофарбових виробів характеризується досить динамічним розвитком.

Уже четвертий будівельний сезон поспіль відзначається зростанням попиту на фарбу. Цього року, за підрахунками фахівців київського заводу «Лакма», Україні знадобиться до 200 тис. т. лакофарбової продукції – майже на 15% більше, ніж торік Шепет Ю. Світ зроблять яскравішим// Дзеркало тижня. - №24. – 2002 р.. Це дозволяє оцінити ємність внутрішнього ринку лакофарбових виробів у 1600 млн. грн., приймаючи до уваги, що середня ціна за кг фарби близько 8 грн.

Кон’юнктура поліпшиться насамперед для вітчизняних виробників. Адже практично сезони 2000 - 2001 років (з травня по грудень) їм доводилося конкурувати з низькоякісною продукцією, завезеною за демпінговими цінами. Це сталося через те, що законом, який мав на меті звільнити від мита й ПДВ імпорт друкарських фарб задля підтримки книговидавців, пільги помилково було поширено на решту видів фарби. Від цього використання високоякісних фарб істотно не зросло, але український ринок заповнила дешева низькоякісна продукція з країн Східної Європи й СНД. Напередодні сезону 2002 року законодавці нарешті виправили свою помилку, що дало змогу вітчизняним виробникам минулого року забезпечити 15-відсотковий приріст виробництва і зберегти за собою три чверті ринку лакофарбової продукції ( Див. Рис. 2.5).

Усього на українському ринку працює близько 20 фірм-імпортерів, що мають свою дилерську мережу. Деякі вітчизняні фірми-продавці торгують, в основному, імпортною продукцією, принципово виключаючи з асортименту українського виробника, очевидно вважаючи, що той ще не досяг вершин досконалості.

Рис. 2. 5. Структура лакофарбових виробів 2002 року по місцю виробництва

Якщо умовно розділити імпортні фарби на дорогі, середньої ціни і дешеві, то на перше місце можна поставити такі найбільш відомому вітчизняному споживачу компанії, як голландський концерн AKZO NOBEL (торгові марки SADOLIN, PINOTEX, CASCO, SYNTEKO), TIKKURILA (Фінляндія), ICI (Англія), CAPAROL (Німеччина), LANDORA (Швеція), BEKERS (Швеція), VIVA COLOR (Естонія), CLASURIT (Німеччина). У середню цінову групу можна віднести такі фірми, як DUFA, JOBI (Німеччина), SPS (Голландія), SICO (Канада), MIPA (Німеччина). Нижній шар займають різні фарби з Польщі, Чехії, Угорщини, Словаччини, Болгарії, Туреччини.

Через те що на ринку сьогодні досить широко представлені імпортні лаки і фарби, вітчизняному виробнику складно завоювати споживача. Саме тому багато підприємств намагаються наблизитися по якості до західних зразків, закуповуючи імпортну сировину чи різні добавки до готового продукту. Багато іноземних компаній готові до такого співробітництва. Наприклад, концерн AKZO NOBEL — основний виробник сировини для виробництва лакофарбових матеріалів — має свій завод в Естонії, відкіля українським виробникам вигідніше ввозити товар, ніж з Європи.

Якщо розглядати виробників лакофарбових виробів, то тут можна виділити великі, середні і малі заводи-виробники.

На території України сьогодні діє більш 40 великих і малих підприємств по виготовленню лакофарбової продукції, але лише десяток з них мають стійкий збут продукції. Вітчизняна лакофарбова продукція початку набирати обороти наприкінці 1997 року , і багато фірм, зачувши підвищений інтерес споживача до цього виду будматеріалів, стали відкривати власні цехи по виробництву фарб. Деякі підприємства змогли закупити імпортне устаткування для виробництва продукції. ЗАТ "Лакма" закупило німецьку лінію по виробництву лакофарбової продукції в Німеччині, що дало можливість згодом ввійти в трійку лідируючих підприємств у даній галузі поряд із дніпропетровським заводом ім. Ломоносова й одеським АТ "Елакс".

З вітчизняних виробників можна виділити також АТЗТ "Хімрезерв". Ця фірма вийшла на український ринок лакофарбової продукції всього чотири роки тому, однак, за цей термін споживачі оцінили якість і ціну продукції з його маркою — лаків, фарб і розчинників. Маркетологи найбільшого аналітичного видання України — газети "Бізнес" — також відзначили стрімкий зліт нової зірки: за кількісними показниками минулого року "Хімрезерв" потіснив визнаних грандів і впевнено зайняв п'яту позицію в рейтингу українських виробників фарб.

Добре відома споживачам і лакофарбова продукція коростенского АТЗТ "Янтар", луцького ПО "Спектр", ніжинського "Нефар", черкаського "Аврора" і інших підприємств України.

Понад десяток великих заводів потужністю 50—100 тонн на добу і більше здатні майже вдвічі перекрити потреби внутрішнього ринку. Однак в 2002 році вони виробили лише близько 110 тис.