Відомі російські представники школи економічного аналізу Шеремет А.Д. і Сайфулін Р.С. вважають, що фінансова стійкість — це результат діяльності, який свідчить про забезпеченість підприємства власними фінансовими ресурсами, рівень їх використання, напрями їх розміщення. Вона має тісний зв'язок з ефективністю виробництва, а також із кінцевими результатами діяльності підприємства [43].

Стоянова Е.С. у власній науковій праці схематично виділяє наступні основні фактори, що формують економічну стійкість організації (Додаток А) [38].

Якщо ми проведемо порівняння складу факторів впливу на стійкий та стабільний розвиток підприємства, запропонований Стояновой Е.С. і проведемо їх порівняння з визначенням Єфімовой О.В., то можна побачити, що вони доповнюють одне одного, у той час як Шеремет А.Д. і Сайфулін Р.С. розглядають фінансову стійкість підприємства виключно з фінансової точки зору.

На нашу думку, від фінансової стійкості організації залежить не тільки її суто фінансовий стан, але й загальна ефективність господарювання усіх сторін діяльності. Але визначення Шеремета А.Д. і Сайфуліна Р.С. має більшу спрямованість на фінансовий бік поняття фінансової стійкості, а тому є більш звуженим.

На їхню думку, фінансово-господарська діяльність підприємства забезпечується наявними фінансовими ресурсами — як власними, так і позиковими. Їх розмір і стан розміщення в активи характеризується бухгалтерським балансом, який є основним джерелом аналізу фінансового стану. Валюта балансу свідчить про величину фінансових ресурсів, якими володіє підприємство на звітну дату, а динаміка цього показника характеризує процес нарощування (або, навпаки, зменшення) фінансового потенціалу підприємства. Ознакою фінансової стійкості будь-якого суб'єкта господарювання є постійне зростання валюти його балансу, тобто загальної суми його фінансових ресурсів [43].

На нашу думку, це твердження є справедливим, адже великі організації (з великою валютою балансу) традиційно викликають більше довіри, чим менші за розмірами організації з таким же фінансовим станом.

Якщо має місце зменшення загальної суми фінансових ресурсів підприємства (валюти балансу), треба проаналізувати, за рахунок яких факторів це відбулося. Крейніна М.Н. вважає, що серед причин цього зменшення найважливіші такі:

— збитки від реалізації продукції і від позареалізаційних операцій;—

ліквідація недоамортизованих об'єктів основних засобів і нематеріальних активів;—

нестачі, крадіжки, псування товарно-матеріальних цінностей у разі невіднесення їх на винних;—

витрати за рахунок прибутку на матеріальне заохочення працюючих, на виплату дивідендів, на соціальні заходи у розмірах, які перевищують новостворені відповідні цільові фонди;—

зменшення суми короткотермінових і довготермінових кредитів комерційних банків, інших позикових ресурсів [24].

Перші чотири з перерахованих факторів несуть негативне забарвлення. Що стосується скорочення суми кредитів та інших позичок, то при аналізі цього фактора слід з'ясувати, чи таке зменшення викликане об'єктивним станом фінансових ресурсів, чи воно було результатом зниження довіри до підприємства з боку кредиторів (банків та інших).

При аналізі темпів зростання фінансових ресурсів підприємства слід окремо визначати розміри і динаміку фонду основних коштів, фонду інших позаоборотних активів та фонду оборотних коштів, виділяючи фонд власних основних коштів і фонд власних оборотних коштів.

Ковалев В.В. у власному дослідженні говорить, що як показує аналіз впливу на рентабельність роботи підприємства зміни співвідношення вкладень капіталу в основні й оборотні кошти, на деяких підприємствах спостерігається тенденція до погіршення показників рентабельності при зростанні питомої ваги вкладень капіталу в основні засоби, така динаміка структури розміщення фінансових ресурсів — не на користь зміцнення його фінансової стійкості [21]. При аналізі необхідно розкрити причини і канали «перетікання» оборотних коштів у фонд основних коштів, сформулювати пропозиції щодо підвищення питомої ваги оборотного капіталу. Якщо, навпаки, аналізом виявляється небажане з точки зору рентабельності діяльності підприємства зростання питомої ваги оборотних коштів у складі його фінансових ресурсів, заходи повинні переважно спрямовуватися на приріст фонду основних коштів.

На нашу думку, з цим треба погодитися, адже фінансова стійкість підприємства не може забезпечуватися за нераціонального використання фонду основних коштів і фонду оборотних коштів. При аналізі цього питання треба виходити з того, що підприємству не досить визначити правильні пропорції розподілу свого капіталу між цими фондами: важливо забезпечити, щоб основні та оборотні кошти вкладалися у відповідні активи з найбільшою віддачею.

На думку Ковалева В.В., про нераціональне використання фонду основних коштів свідчать:—

неоптимальне з точки зору кінцевих результатів діяльності співвідношення між активною і пасивною частинами основних засобів (передусім стійка тенденція до зниження питомої ваги активної частини);—

наявність невстановленого протягом тривалого часу устаткування;—

зниження коефіцієнтів змінності роботи устаткування (що, як правило, свідчить про наявність зайвого устаткування);—

витрати на реконструкцію та модернізацію основних засобів при низьких показниках MPV проектів або зовсім без розрахунків їх ефективності;

наявність на балансах підприємств залишків незавершених капітальних вкладень з простроченими термінами введення в експлуатацію.

Нераціональне використання оборотних коштів найчастіше виражається у:—

систематичному накопиченні понаднормативних залишків виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції. Якщо ці залишки створені не за рахунок банківських кредитів, фінансовий стан підприємства тяжкий, бо на покриття цих запасів воно втягує або кошти, призначені на інші цілі (з фонду основних коштів), або не виконує своїх фінансових зобов'язань перед кредиторами, що загрожує банкрутством;—

зростанні дебіторської заборгованості всіх видів, насамперед заборгованості покупців за відвантажену (відпущену) продукцію, виконані роботи, надані послуги.[21].

Узагальнюючи результати проведеного нами дослідження наукових джерел, присвячених аналізу фінансової стійкості підприємства, можна сказати, погоджуючись з наведеними авторами, що фінансова стійкість — це результат діяльності, який свідчить про забезпеченість підприємства власними фінансовими ресурсами, рівень їх використання, напрями їх розміщення.

При цьому, на нашу думку, аналіз фінансової стійкості підприємства може проводитись з метою:

встановлення міри, якою