Собівартість являє собою сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції. Їх можна вважати як по фактичних витратах, так і по нормативним. У західних фірмах також маються нормативи на витрати, але вони розраховуються в рамках кожної окремої фірми і представляють комерційну таємницю. В Україні на державних підприємствах нормативи носять галузевий характер і ніякої комерційної таємниці не представляють. На жаль, у багатьох випадках нормативи не відіграють роль стимулу в зниженні витрат підприємств на виробництво продукції. Практика дозволяє затверджувати, що вони найчастіше є сереньогалузевими. Підприємства завжди мають можливість довести, що вони працюють в особливих умовах і галузеві нормативи для них неприйнятні.

Головний мотив діяльності будь-якої фірми в ринкових умовах - максимізація прибутку. Реальні можливості реалізації цієї стратегічної мети у всіх випадках обмежені витратами виробництва і попитом на продукцію, що випускається. Оскільки витрати це основний обмежник прибутку й одночасно головний фактор, що впливає на обсяг пропозиції, то прийняття рішень керівництвом фірми неможливо без аналізу вже наявних витрат виробництва і їхньої величини на перспективу.

З позицій трудової теорії вартості К.Маркс у “Капіталі” розглядав витрати як витрати на заробітну плату, матеріали, паливо, амортизацію засобів праці, тобто на виробництво товару. До них він додавав витрати на заробітну плату працівникам торгівлі (оптової і роздрібної), зміст торгових приміщень, транспорт і т.п. Перші витрати Маркс називав витратами виробництва, другі - витратами звертання. При цьому він не враховував ринкової ситуації і ряду інших обставин. Маркс виходив з того, що вартість товару утворять утворять витрати виробництва і ті витрати звертання, що являють собою продовження процесу виробництва в сфері звертання, наприклад упакування, фасовка і т.п.

Сучасна економічна теорія зовсім по іншому підходить до трактуванню витрат. Вона виходить з рідкості використовуваних ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Під альтернативним використанням розуміється, наприклад, можливість виробництва з дерева будівельних матеріалів, меблів, папера, ряду хімічних продуктів. Тому коли фірма вирішує робити якийсь визначений товар, наприклад меблі з дерева, то вона тим самим відмовляється від виробництва з дерева блоків для дачних будиночків. Звідси робиться висновок, що економічні витрати визначеного ресурсу, використовуваного в даному виробництві рівні його вартості (цінності) при найбільш оптимальному способі його використання для виробництва товарів. У такий спосіб економічні витрати - це плата постачальнику, здійснювана фірмою, чи доходи постачальника ресурсів, забезпечувані фірмою, а також внутрішні витрати на те, щоб ресурси були застосовані саме даною фірмою і для визначеного варіанта виробництва.

Класифікація витрат. Насамперед виділяються зовнішні і внутрішні витрати. Зовнішні - фірма оплачує працівників, паливо, що комплектують вироби, тобто все те, що вона не робить сама для створення даного виробу. Внутрішні - власник даної фірми одержує так називаний нормальний прибуток. У противному випадку він не буде займатися цією справою. Одержуваний ним прибуток (нормальний) складає елемент витрат. Прийнято виділяти ще чистий (економічний) прибуток, що дорівнює загальному виторгу за винятком зовнішніх і внутрішніх витрат, включаючи і нормальний прибуток. Бухгалтерський прибуток дорівнює загальному виторгу мінус зовнішні витрати.

Практика свідчить, що величина витрат залежить від обсягу продукції, що випускається. У зв'язку з цим існує розподіл витрат на залежні і не залежні від величини виробництва. Постійні витрати не залежать від обсягу виробництва продукції. Вони визначаються тим, що вартість устаткування фірми повинна бути оплачена навіть у випадку зупинки підприємства. До постійних витрат відносяться плата по облігаційних позиках, рентні платежі, частина відрахувань на амортизацію будинків і споруджень, страхові внески, частина яких обов'язкова, а також заробітна плата вищому управлінському персоналу і фахівцям фірми, оплата охорони і т.п. Перемінні витрати безпосередньо залежать від кількості виробленої продукції. Вони складаються з витрат на сировину, матеріали, енергію, заробітна плата працівникам, транспорт. Сума постійних і перемінних витрат складає валові витрати. Для керування виробництвом важливо знати величину витрат у розрахунку на одиницю продукції. У зв'язку з цим розраховуються середні витрати як частка від розподілу величини витрат на кількість одиниць продукції, зробленою фірмою. У такий же спосіб розраховуються середні постійні і перемінні витрати. Тому що метою функціонування фірми є максимізація прибутку, то предметом розрахунків виступає обсяг виробництва, що, у свою чергу, викликає необхідність використання категорії граничних витрат. Граничні витрати - це витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції щодо фактичного чи розрахункового обсягу виробництва.

Таблиця 5. Співвідношення між різними видами витрат

обсяг виробництва | Абсолютні величини

Витрат |

Граничні | Середні величини витрат

постійні | Перемінні | валових | витрати | постійні | перемінні | валових

TFC | TVC | TC= TFC+TVC | MC= =TD+1 - TN | AFC= =TFC / Q | AVC= =TVC / Q | ATC= =TC / Q

0 | 200 | 0 | 200 | 80

1 | 200 | 80 | 280 | 70 | 200 | 80 | 280

2 | 200 | 150 | 350 | 60 | 100 | 75 | 175

3 | 200 | 210 | 410 | 50 | 66,6 | 70 | 137

4 | 200 | 260 | 460 | 40 | 50 | 65 | 115

5 | 200 | 300 | 500 | 30 | 40 | 60 | 100

6 | 200 | 330 | 530 | 33,3 | 55 | 88,3

При розгляді таблиці необхідно звернути