Отже, успішні стратегії провадяться швидше можливостями майбутнього, ніж обмеженнями минулого. Цього неможливо досягти послідовним індуктивно/дедуктивним підходом до розробки та впровадження стратегії. Такий підхід зазвичай приводить до загальновідомих рішень, які не завжди відрізняють організацію від її конкурентів. Необхідним є процес передбачення, який приводить до творчих рішень. Цей процес вимагає тісної співпраці усіх членів організації та відкритої й гнучкої структури спілкування.

Результати даної роботи мають значний вплив на вивчення розробки стратегії. Традиційним дослідженням не вдалося розробити методику, яка була б ефективною у швидкозмінних середовищах. Причиною цього є те, що цілі досліджень та потреби споживачів часто є нескоординованими, і потреби споживача швидко змінюються в часі. В результаті цього виникають знання, яким бракує відносності та загальної вживаності тоді, коли велика кількість задач, що потребують вирішення, залишаються не розв'язаними. Тому дослідники повинні постійно пристосовувати свої цілі та процеси до нових задач, які мають відношення до реальних потреб споживачів, організації, а також до змін у середовищі, а не тільки створювати та аналізувати обмежену кількість гіпотез.

У сучасній теорії стратегічного управління є прихильники різних підходів, які виступають з різкою критикою протилежних поглядів.

Їх можна поділити на дві групи: «раціоналістичну» — пропагує підхід, який базується на плано-вому прийнятті рішень і зумовлює виникнення альтернативних струк-тур (однієї чи більше) «стратегічної підсистеми» підприємства; «поведінкову» — пропагує підхід, який використовує методи ідентифікації системних норм поведінки, що діють в організації; го-ловне при цьому — швидка реакція на проблеми, що виникають згід-но з критеріями, прийнятними для встановлених відносин.

Практика процвітаючих підприємств доводить, що розробка стратегій, як правило, завершується формуванням більш або менш обґрунтованих планів, що мають складну внутрішню структуру; тобто на підприємстві завжди відбувається процес планування, однак ступінь його розвиненості визначається особливостями самого під-приємства.

Визначення стратегій — це процес, у якому враховуються всі аспекти зовнішнього та внутрішнього функціонування підприєм-ства. Стратегія — це планування всіх найважливіших дій (підприєм-ницьких, конкурентних, функціональних), які треба реалізувати, щоб забезпечити тривалий успіх організації. Встановлюючи страте-гії, треба враховувати: типи реакцій на зміни умов у зовнішньому середовищі (в попиті, рівні конкуренції, законодавстві тощо) — як загрозливих, так і сприятливих: захист проти негативного розвитку подій та сприяння реалізації позитивних тенденцій; варіанти розподілу ресурсів між підрозділами, відділами та напрямками діяльності з метою найефективнішого їх використання при сприянні досягненню стратегічних цілей; методи конкуренції в кожному з напрямків діяльності підприємс-тва для забезпечення конкурентоспроможності підприємства та аде-кватної реакції на загрозу з боку конкурентів (у тому числі своєчас-но «вийшовши» з тих сфер діяльності, де підприємство не має серйозних конкурентних переваг і де криється потенційна загроза виживанню); варіанти нагромадження (втрати) необхідних внутрішніх можли-востей підприємства для забезпечення конкурентоспроможності підприємства за рахунок більшої збалансованості окремих частин (підсистем) виробничого потенціалу як основи для досягнення синергії стратегічних напрямків діяльності.

Планування в цих умовах — це процес, де збігаються інтелекту-альні, інтуїтивні та раціоналістичні прийоми, які дають змогу поєд-нати формальний та неформальний аспекти управління, щоб забез-печити впорядкованість заходів щодо реалізації стратегій для досяг-нення поставлених цілей. Згідно з функціональним підходом до управління, планування, що є основною функцією, треба визначити змістовно та організаційно, залежно від умов функціонування під-приємства та поглядів керівників на місце, роль та значення цієї функції для розвитку підприємства.

Література

Акулов В.Б., Рудаков М.Н. Теория организации. К: ООО «Галиос», 2001

Верба В., Решетняк Т. Стратегія консультаційної фірми.// Сттатя з сайту Management.com.ua. Адреса посилання -

Дуган Л. Розробка стратегії: минуле, сучасність та майбутнє. Чернівці: Регіональне представництво УЦРП РПС, 2001

Идрисов А.Стратегия, основанная на ключевых компетенциях и динамических способностях компании. //Сттатя з сайту Management.com.ua. Адреса посилання -

Ириков В., Леонтьев С. Приступаем к стратегическому планированию.// PC Week, 1998 г.

Кевин Койн. Сому Субраманиам, Дисциплина стратеги.// "Вестник McKinsey", №1, 2002

Козак Н. Мотивація персоналу щодо досягнення стратегічних цілей організації.// №13-14, липень 2000р.

Койн К. Как упорядочить процесс разработки стратегии.//Стаття з сайту

Кошкин Л.И. Хачатуров А.Е. Булатов И.С. Менеджмент на промышленном предприятии. К:"Эколайн", 2000

Мартынов А.В. Разработка стратегии предприятия.//Корпоративный менеджмент, 31.05.2001

Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - Москва: Дело, 1994.- 701.

Милнер Б. З. Теория организации. - Москва: ИНФРА-М, 1999.- 480.

Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво:стратегія, організація, ефективність. К:КНЕУ-1998

Розробка стратегії: минуле, сучасність та майбутнє.//Сттатя з сайту Management.com.ua. Адреса посилання -

Хентце Й. Основные идеи стратегического менеджмента/ Проблемы теории и практики управления. 1989 -№2, С.4-10.; З.Е.Шершньова, С.В.Оборська. Стратегічне управління. К:КНЕУ – 1999, С.248

Хью Кортни, Джейн Керкленд, Патрик Вигери. Стратегия в условиях неопределенности.// "Вестник McKinsey", №1, 2002

Шершньова З.Е., Об орська С.В. Стратегічне управління. К:КНЕУ – 1999