країни з економікою типу натурального господарства;

країни – експортери сировини;

країни, що розвиваються;

промислово розвинуті країни.

Типом господарської структури визначається таке питання, як подальша орієнтація фірми, виробка цілей, які будуть актуальними для фірми саме на цьому конкретному ринку.

Крім того, свої цілі фірма повинна визначати з урахуванням політико-правового середовища, а саме відношення до закупівель з зарубіжжя, політичної стабільності, валютних обмежень, державної машини; культурного середовища: правил, звичаїв, заборон різних країн, норм поведінки в діловому світі.

До того, як вийти зі своїм товаром чи послугами на світові ринки збуту, фірма повинна чітко сформувати цілі та задачі, політичні установки свого майбутнього маркетингу. По-перше, необхідно вирішити, який відсоток загального об’єму свого продажу вона буде намагатися здійснити на зовнішніх ринках. Більшість фірм, які виходять на світові ринки, починають з малого. Інші додержуються такого принципу і в подальшому, розглядаючи закордонні операції як незначну частину своєї підприємницької діяльності. Інші виношують більш грандіозні плани, розглядаючи закордонні ринки як рівнозначні вітчизняному, а то й більше його за значенням.

По-друге, фірма повинна вирішити, чи буде вона займатися маркетингом усього в декількох або зразу у багатьох країнах.

По-третє, фірма повинна вирішити, у країнах якого типу вона хоче працювати. Привабливість країни буде залежати від пропонованого товару, географічних факторів, рівня доходів, складу і чисельності населення, політичного клімату та інших особливостей. Продавець може просто благоволити до визначених груп країн або до визначених регіонів світу.

Визначивши перелік можливих закордонних ринків, фірма повинна поставити собі ціль зайнятися їх відбором та ранжируванням.

Коли фірма обирає ринки, на які вона буде виходити зі своїм товаром або послугами, потає питання про постановку цілей просування товару на ринку.

Можна виділити п’ять різних цілей в залежності від того, як фірма планує просувати свій товар:

Розповсюдження товару в незмінному вигляді.

Адаптація засобів комунікації товару.

Пристосування товару.

Подвійна адаптація.

Винахід новинки.

В залежності від того, як фірма планує просувати свій товар, щоб організувати збут, виробники ставлять перед собою ціль знизити ціну на свій товар. Такі цілі ставляться для того, щоб відвоювати свою долю ринку або продати по невисоким цінам товари, для яких немає ринку збуту у власній країні. Така практика, коли на закордонному ринку виробник бере за товар менше, ніж на вітчизняному, називається демпінгом. При виявленні демпінгу до товару застосовуються антидемпінгові заходи, наприклад, антидемпінгове мито та інші.

Проводячи маркетингову політику на світових ринках, фірма обов’язково повинна поставити перед собою ціль сформувати канали збуту, які їй можуть знадобитися на ринку. При формуванні каналів збуту фірма повинна виявити проблеми, сформувати цілі, провести відбір джерел інформації, провести збір інформації, аналіз зібраної інформації та представити отримані результати. Виконання усіх цих дій буде сприяти оптимальному вибору каналів розподілу товарів або послуг фірми.

2. „Стратегічні вікна”, їх сутність і значення в управлінні маркетингом

Стратегічні вікна (strategic wіndоws) – нові можливості, що з'являються перед організаціями в результаті раптових, непередбачених змін зовнішнього середовища. До основних причин відкриття стратегічних вікон відносяться наступні: нові технології, нові сегменти ринку, нові канали розподілу, переорієнтація ринку через зміну попиту, нове законодавство, валютно-фінансові потрясіння. В умовах появи нових стратегічних вікон задача ринкових лідерів полягає в тім, щоб «захлопнути» їх перш, ніж конкуренти закріпляться на ринку, а задача ринкових претендентів – скористатися шансом, що з'явився.

Світова економіка змінюється усе більш радикально за все менший
час. Основна увага сьогодні приділяється не матеріальній базі, а запитам споживача і його відповідної реакції.

Концепція «стратегічного вікна», що для більшості галузей оцінюється сьогодні в 1 - 5 років, припускає, що компанії здатні діяти більш успішно при розвитку нових технологій.

Модель «старої економіки» - панування основних фондів. Компанії мали могутню матеріальну базу . Увага менеджерів концентрувалося на ефективному керуванні виробництвом, ресурсами. Фінансові менеджери концентрувалися на рівні прибутку на капітал, прибутку на вкладення, оборотності активів. Йшов процес консолідації фізичного капіталу на національному і глобальному рівнях.

У 90-і роки увага компаній була зосереджена на більш ефективному використанні оборотного капіталу (компонентів, сировини, запасів, незавершеного виробництва, готової продукції) з метою підвищення оборотності запасів, зниження витрат на збереження. Ключовими індикаторами
були продуктивність, оборотність запасів, ефективність капіталу.

Людський капітал був орієнтований на виробництво. Хоча останнім часом усе більше уваги приділялося запитам споживача і його відповідної реакції, тобто бренд - капіталові, для більшості великих компаній переважне значення мали розробка нової продукції, її виробництво і реалізація через «нав'язування» клієнтові, а не володіння споживачем і його «притягання».

Наприкінці 80-х - 90-х років пропозиції по удосконалюванню і синхронізації ланцюжка взаємин постачальник - споживач будувалися на допущенні, що більшість складових цих ланцюжків повинні знаходитися під контролем компанії, найчастіше в межах її «чотирьох стін». Компанії заспокоювалися тільки тоді, коли вдавалося тримати під контролем усе від початку до кінця.

Відповідно до теорії стратегічних вікон, існують лише обмежені
періоди часу, коли пристосування компанії до ключових вимог ринку є оптимальним. Інвестиції в товарну