4. "Я шукаю шляхи спільного розв'язку проблеми за умови, що проблема, яка виникла, є однаково важлива для обох сторін" (співробітництво) | 22,7 | 29,6 | 50,0 | 38,6

5. "Я шукаю рішення, в основі якого взаємні поступлення" (компроміс) | 15,9 | 13,6 | 11.3 | 20,4

За результатами проведеного експертного опитування встановлено, що стосовно підлеглого від менеджера слід очікувати поведінки з ознаками "конкуренції". Якщо опонентом виступає партнер з бізнесу - "співробітництво" (таку стратегію обере 50,0% від числа опитуваних). Взаємодія з клієнтом найчастіше побудована на "співробітництві" (38,6%), "пристосуванні" (22,8%) та "компромісі" (20,4%). Опонент в особі рівноправного співпрацівника скоріш за все визначатиме "співробітництво" (29,6%), "уникнення" (25,0%), конкурентний стиль поведінки (27,7%). Розподіл тактик поведінки суттєво змінюється при переході від відносин всередині організації до відносин, що виходять за її межі. У першому випадку простежується конкурентний тип поведінки у розв'язку складних конфліктних ситуацій виробничого спрямування. Особливо така тактика обирається по відношенню до підлеглого і частково до співробітника з близьким професійним статусом. У другому випадку, коли опонентами виступають фактори зовнішньоекономічного існування підприємства в особі партнерів по бізнесу, клієнтів, має місце уникнення ускладнень у відносинах, намагання розв'язати суперечності на принциповій, діловій основі.

Загалом психологічний профіль успішного керівника описує ділову людину, якій властиві значна гнучкість характеристик стилю спілкування - вміння орієнтуватися у комунікативному процесі та адекватно реагувати на партнера. Якщо виникають непорозуміння, типова поведінка керівника відзначається поєднанням двох протилежно спрямованих стратегій. З одного боку, відстоювання власної позиції, що передбачає активні індивідуальні дії конкурентного спрямування. З іншого боку, - це схиляння до уникнення конфліктних ситуацій як наслідок роботи у жорсткому конкурентному середовищі. У мотиваційній спрямованості домінує орієнтація "на справу". Це свідчить про прагматичність у діях, націленість на практичну діяльність. У його психічній структурі особистості превалює поведінковий компонент, гармонійно доповнений емоційно-комунікативною і когнітивною (пізнавальною) структурами.

Це пов’язано насамперед зі специфікою професійної діяльності, насамперед з необхідністю налагодження і підтримання ділових контактів в яких особисте спілкування грає надзвичайно важливу роль.

В якості прикладу можна прослідкувати професійну діяльність комерційного директора фірми “Торговий дім “Підшипник” Людмили Вікторівни Богданович Ділова еліта України. Найкращі підприємства й організації України та їхні керівники / під ред. Авраменко Л. М., Губського В. В. – К., 2002. – С. 150. .

Тривалий час вона обіймала посаду заступника начальника Головного управління “Укрголовпідшипник” Державного комітету з матеріально-технічного забезпечення УРСР, постачаючи комплектуючі всьому машинобудуванню України, забезпечуючи планові капітальні ремонти металургійних та вугільних підприємств, аварійні ремонти в різних галузях промисловості та сільського господарства.

У той час існував централізований розподіл ресурсів, реалізація продукції за лімітами, рознарядками, які “спускалися згори”. Потрібно було проявити неабиякий хист та дипломатичні здібності, щоб довести в Москві, що тому чи іншому підприємству не вистачає підшипників для виконання плану з виробництва тракторів, вугільних комбайнів, прокатних станів тощо, обґрунтовуючи потребу планами виробництва та нормами витрат комплектуючих на ці машини, затвердженими Всесоюзним інститутом підшипникової промисловості. Уміння переконувати людей у потребі саме такої кількості дефіцитної продукції для українських підприємств, уміння “дістати” її – неоціненний досвід, якого набула Людмила Вікторівна.

Та лишилися в минулому централізований розподіл ресурсів, “вибивання” дефіцитів в Москві. Ринкові умови диктують свої форми стосунків між виробниками та споживачами, ці умови і спонукали до створення “Торгового дому “Підшипник”, який займається поставками підшипникової продукції підприємствам України. Але й тут досвід спілкування з людьми, налагодження ділових контактів став у пригоді Людмилі Вікторівні.

Так вже сталося історично, що українські виробники не можуть задовольнити потреби в підшипниках. Із 28 підшипникових заводів, що були на теренах колишнього СРСР в Україні розташовані лише 3, в Білорусії – 1, усі інші – в Росії.

Тому для забезпечення українських споживачів різними підшипниками першочергове значення має встановлення контактів з російськими постачальниками.

За радянських часів тісної співпраці й досі залишилися у Людмили Вікторівни прекрасні стосунки зі своїми російськими колегами, зокрема з Володимиром Вікторовичем Комаровим (1-й Московський підшипниковий завод), Володимиром Вікторовичем Терещенко (3-й Московський підшипниковий завод), Анатолієм Михайловичем Чистяковим (Саратовський підшипниковий завод), Юрієм Оскаровичем Гальвасом (Томський підшипниковий завод) та ін. Ділова еліта України. Найкращі підприємства й організації України та їхні керівники / під ред. Авраменко Л. М., Губського В. В. – К., 2002. – С. 153.

3.3. Здатність керівника до впровадження інновацій

Здатність керівника до впровадження інновацій є надзвичайно важливою особистісною рисою, ознакою високого професіоналізму й взагалі придатності до управлінської діяльності. Тому доцільним є детальний розгляд цього питання як однієї з найважливіших характеристик особистості сучасного керівника.

Вперше категорію "інновація" розробив і ввів у практику австрійський економіст і соціолог Й. Шумпетер, який у своїй книзі "Теорія економічного розвитку" (1912 p.) зазначав, що виробництво - це певна комбінація сил і засобів, а головне завдання керівника підприємства полягає в тому, щоб своєчасно і правильно їх комбінувати. Й. Шумпетер виходив з того, що економічний розвиток безпосередньо залежить від процесів створення і впровадження у виробництво нових технологій і нових процесів. Ці процеси, завдяки Й._Шумпетеру, дістали назву інноваційних. Саме вони є чинником високого ступеня нестабільності і виводять економічну систему із стану рівноваги. Звідси - розуміння інноваційного процесу як центрального внутрішнього (ендогенного) фактора економічного розвитку, провідне місце в якому належить керівнику підприємства, на якого покладена функція економічного лідерства і новаторства.

Інноваційний процес може охоплювати різні організаційні рівні, що збігаються з трьома рівнями