Кожній стадії сучасного інноваційного процесу в управлінні підприємством (розробка нововведення - реалізація нововведення – зростання виробництва - стабілізація - оновлення або занепад) відповідає особлива управлінська стратегія або їх поєднання. Вибір стратегії залежить від конкретної стадії розвитку організації, специфіки зовнішнього оточення. Соціологи і психологи вибір тієї чи іншої стратегії пов'язують здебільшого з особою керівника, з його здатністю "взяти" на себе інноваційний тип управлінської поведінки. У загальних рисах такий тип поведінки визначають: висока готовність до подолання різних перепон у реалізації нововведень; стійка здатність працювати в екстремальних ситуаціях підвищеного ризику та невизначеності; особисте вміння нейтралізувати консервативні стереотипи, опозиційні настрої, егоїстичні та корпоративні інтереси у виробничій організації. До числа значущих особистісних рис суб'єкта інноваційної поведінки відноситься управлінська майстерність у мобілізації всіх чинників виробництва, в тому числі залучення всіх однодумців у свою команду; постійний пошук нових можливостей Арсеенко А. Инновационный процес и инвестирование нововведений // Віче. – 1996. – № 6. – С. 86-87. .

Інноваційну поведінку, характеризують також такі складові:

1. Цілеспрямованість як прагнення досягнути визначену мету.

2. Умотивованість як властивість особи зацікавлено й активно ставитися до пошуку нового, удосконалення існуючого.

3. Цілісність, під якою розуміють повноту особистісних властивостей і рис, що забезпечують здатність особи виступати в ролі суб'єкта перетворюючої діяльності.

4. Організованість особи - упорядкованість, зібраність, підпорядкованість певному порядку виконання дій, здатність діяти відповідно до заздалегідь розробленого та установленого плану.

5. Результативність (продуктивність, ефективність) інноваційної поведінки Піддубний В. А. Інноваційні аспекти соціоекономічної діяльності // Економічна соціологія / За ред. Ворони В. М., Пилипенка В. С. – К., 1997. – С. 228-230. .

Аналізуючи феномен управлінської діяльності, часто виникає питання: "Чи обов'язковою умовою діяльності кожного керівника є присутність в його структурі особистості творчого компоненту?" Як відомо, творчість - це діяльність спрямована на створення нового, оригінального і яка вимагає від людини не лише відповідних знань, умінь, навичок, таланту, але й проявів інтелектуальної активності, сенситивності (підвищеної чутливості до нового), інтуїції Пономарёв Я. А. Психология творчества // Тенденции развития психологической науки / Под ред. Ломова Б. Ф., Анцыферова Л. И. – М., 1989. – С. 28. . Для керівника вказані якості є бажаними і мають, як правило,

рекомендаційний характер. Реально задіяними є здебільшого інтегральні параметри практичного мислення, які Д. Н. Завалишина позначила як "відкритість "суб'єкта до зовнішнього світу і "вихід" за межі вихідного рівня перетворення ситуації Завалишина Д. Н. Творческий аспект практического мышления // Психологический журнал. – 1991. – № 2. – С. 17. . Перший із них - це спосіб зв'язку діючої людини із зовнішнім світом, який об'єднує такі поширені характеристики продуктивних процесів, як дослідницьку (пізнавальну, пошукову) активність і ініціативу суб'єкта, його вразливість, сприйнятливість тощо. Другий параметр охоплює процеси передбачення, прогнозування, екстраполяції, здатність бачити далі очевидного, передбачувати наслідки і т. ін. Обидві ці характеристики особистості визначають здатність керівника до ефективного і обґрунтованого застосування інновацій.

Здатність керівника до впровадження інновацій не лише є ознакою його конструктивного та прогресивного мислення, але й значною мірою пов’язана з такою особистісною рисою характеру, як здатність до виправданого ризику. Адже будь-які інновації (техніко-технологічні чи організаційні) завжди пов’язані з певним ступенем ризикованості. Тому здатність до впровадження інновацій повинна поєднуватися з особистою відповідальністю та здатністю приймати виважені та обґрунтовані рішення.

Прикладом такого поєднання може слугувати діяльність голови правління ВАТ “Одескабель” Дмитра Васильовича Іоргачова.

Дмитро Васильович прийшов на Одеський кабельний завод у 1986 році. Завдяки його талантові приймати виважені та новаторські рішення, які б сприяли успішній діяльності заводу, Іоргачова в 1995 р. призначено директором з виробництва та збуту, а в 1998 р. обрано генеральним директором – головою правління ВАТ “Одескабель”.

Прагнення генерального директора дотримуватися передових кабельних новацій сприяло тому, що наприкінці 90-х на заводі розпочалися роботи з розробки і впровадження технології виробництва волоконно-оптичного кабелю. Звичайно ж, керівник підприємства йшов на чималий ризик. Адже потрібно було переобладнання та модернізація виробництва, пошук нових постачальників високоякісної сировини та сучасних матеріалів (насамперед з країн дальнього зарубіжжя). Все це вимагало чималих коштів в час коли не завжди вистачало грошей на зарплатню працівникам заводу. Але Д. В. Іоргачов прийняв рішення і час довів його правоту. Зараз “Одескабель” є провідним підприємством кабельної промисловості в Україні та країнах СНД. Рівень якості вироблюваної “Одескабелем” продукції дає можливість конкурувати з провідними світовими виробниками “Ericsson”, “Pirelli”, “AT&T”, “Nokia” тощо. Великим успіхом “Одескабелю” є перемога в міжнародному тендері на постачання волоконно-оптичного кабелю для прокладки магістральних ліній зв’язку на сході України. Продукцію заводу сертифікували Міністерство зв’язку України, Держстандарт Росії і Білорусі. Результатом копіткої та наполегливої роботи колективу підприємства та його керівника стало отримання 5 серпня 1999 р. міжнародного сертифікату системи якості ISO 9002-94. Це дасть можливість