Контрольна робота по менеджменту

План

Як самостійна теоретична дисципліна наука керування виникнула на рубежі XX сторіччя. У цей період уперше було поставлене питання про роль менеджменту як самостійної сфери наукового знання і практичної діяльності. Доводилося, що менеджмент повинний бути перетворений в особливу науку зі своїм предметом, літературою й асоціаціями.

Незважаючи на те, що основна задача менеджменту зводилася до досягнення більш високої віддачі від праці робітників на основі авторитарного стилю керування, вже в цей період намітилася тенденція до переходу від принципу нагляду за працею до принципу її організації на наукових основах, хоча основний упор усе ж робився на зовнішній контроль, а не на керування. Подальший розвиток теорії і практики менеджменту прийнято, звичайно, розглядати з виділенням підходів і шкіл керування.

1. Класична теорія менеджменту

Завдяки розробці концепції наукового керування менеджмент був визнаний самостійною областю наукових досліджень. У своїх роботах “Керування циклом” (1903) і “Принципи наукового менеджменту” (1911) Ф. Тейлор розробив ряд методів наукової організації праці, заснованих на вивченні устремлінь робітника за допомогою хронометражу, стандартизації прийомів і знарядь праці.

По Тейлору, принципи керування складаються в такому вигляді: якщо я можу на науковій основі відібрати людей, на цій же основі їх підготувати, надати їм деякі стимули і з'єднати воєдино роботу і людину, тоді я смогу одержати сукупну продуктивність, що перевищує внесок, зроблений індивідуальною робочою силою. Головна заслуга Ф. Тейлора складається в тому, що він як фундатор школи наукового керування розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував операції, впровадив у практику наукові підходи добору, розташування кадрів на посадах і стимулювання праці робітників. Найбільший внесок Ф. Теилора складається в тому, що він почав революцію в області менеджменту. Він запропонував сувору наукову систему знань про закони раціональної організації праці, складовими елементами якої є математичний засіб числення собівартості, диференційована система оплати праці, метод вивчення часу і багато чого іншого, що пізніше ввійшло в так званий механізм наукового менеджменту.

Ганнт (1861 - 1919), один з учнів Тейлора, розглядав виробництво як замкнутий цикл. Він вважав, що удосконалити механізм функціонування підприємств можна шляхом відновлення системи формування задач і розподілу заохочень і премій. М. Ганнт є першовідкривачем в області оперативного керування і календарного планування діяльності підприємств. Винайдена їм система заробітної плати знаходить свій прояв у теперішній погодинній і відрядній формах оплати праці.

Становлення науки про керування зв'язується також з іменами Ф. і Л. Гилбертов. Вони провели дослідження в області трудових відношень, удосконалили хронометражні методики, а також розробили наукові принципи організації робочого місця. Ф. Гилберт першим застосував фотоапарат і кінокамеру для дослідження устремлінь робітників, що дозволило йому розробити так називані самокарти. Це дуже вплинуло на розвиток школи наукового керування. Ліліан Гилберт перший почав займатися питаннями керування кадрами, їхнім науковим добором, розподіленням по посадах і підготуванням.

Талановитим послідовником Ф. Тейлора був Т. Эмерсон (1853-1931). У 1900 р. вийшла його книга “Продуктивність як підстава для керування й оплати праці”, а в 1912 р. - “Дванадцять принципів продуктивності праці”, головна його праця. У цій книзі сформульовані дванадцять правил керування, що забезпечують зростання продуктивності праці. Вони актуальні і сьогодні.

Різновидом класичної школи керування є адміністративна школа. Вона займалася вивченням ролі і функцій менеджера. Вважалося, що, як тільки визначилася суть роботи керуючого, легко можна виявити найбільше ефективні методи керівництва.

Одним із родоначальників цієї ідеї був А. Файоль (1841-1925). Він розділив весь процес керування на п'ять основних функцій, що і дотепер застосовуються в керуванні організацією: планування, організація, добір і розподілення кадрів, керівництво (мотивація) і контроль. На базі навчання А. Файоля у 20-і роки було сформульоване поняття організаційної структури фірми, елементи якої подають систему взаємозв'язків, серію безупинних взаємозалежних дій - функцій керування.

Розроблені А. Файолем принципи керування варто визнати самостійним результатом науки керування, адміністрування (звідси і назва - “адміністративна школа”). Не випадково американці називають француза А. Файоля батьком менеджменту. Суть розроблених їм принципів керування зводиться до такого: поділ праці; авторитет і відповідальність влади; дисципліна; єдність керівництва; єдність розпорядництва; підпорядкування приватного інтересу загальному; винагорода за працю; баланс між централізацією і децентралізацією; координація менеджерів одного рівня; порядок; справедливість; доброта і порядність; усталеність персоналу; ініціатива.

З інших представників адміністративної школи можна виділити М. Блюмфілда, що розробили концепцію менеджменту персоналу, або керування робочою силою (1917), і М. Вебера, що запропонували концепцію раціональної бюрократії (1921). Він дав характеристику ідеальних типів панування і висунув положення, відповідно до якого бюрократія - це порядок, що встановлюється правилами і є самою ефективною формою людської організації.

Основна риса класичної школи полягає в тому, що існує тільки один засіб досягнення ефективності виробництва. У зв'язку з цим мета “класичних” менеджерів полягає в тому, щоб виявити цей зроблений і єдино прийнятний метод керування. Класична школа - один із перших каменів у фундаменті світової управлінської науки.

Таким чином, класична школа сформулювала принципи керування організацією й обгрунтувала необхідність бюрократичної моделі керування. Признаючи значення людського чинника, класична школа, проте, не ставила своєю метою рішення завдання ефективної мотивації праці. Ця прогалина у визначеній мірі була подолана послідовниками школи людських відношень.

2. Неокласична теорія менеджменту

У основі школи людських відношень полягають досягнення психології і соціології. У науці керування відбулося переміщення зусиль: від виконання технічних задач - до відношень між людьми, тобто в рамках цього навчання пропонувалося зосередити