У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





64

64. Міжнародна міграція робочої сили та державне регулювання міграцій. 

Друга половина ХХ ст. характеризується різким зростанням міжнародної міграції з економічних причин. Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Наприкінці 90-х років загальна кількість мігрантів у світі оцінювалася у 125 млн. чол., що становить близько 2% населення планети. Серед найважливіших світових центрів тяжіння іноземної робочої сили, які визначають сучасні напрями міжнародної трудової міграції, можна виділити такі: Північно- та Південноамериканський регіон, Західноєвропейський ринок, Південно-Східна та Західна Азія, Африканська ділянка переселенських рухів. В останній період щорічно з країни в країну переїжджають 20 млн. осіб.

Для європейської міграції на сучасному етапі характерні три основні напрямки.

По-перше, вагомими за масштабами є міграційні потоки з менш розвинених країн Пд. й Схю Європи – Греції, Іспанії, Туреччини, Португалії, Югославії, Словенії, Угорщини, Польщі, Чехії, Словаччини у високорозвинуті держави Зх. та Пн. Європи – Францію, Англію, ФРН, Австрію, Швейцарію, Голландію, Бельгію, Швецію.

По-друге, постачальниками робочої сили на західноєвропейський ринок праці виступають країни Пн. Африки, а також Індія, Пакистан та інші держави, що розвиваються.

По-третє, робоча сила мігрує з однієї високорозвиненої держави в іншу.

Мета міграції робочої сили – прагнення до поліпшення матеріального стану.

Розрізняють постійну та тимчасову форми міграції робочої сили.

Міжнародні міграцінй процеси потребують регулювання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий, та професійний склад мігрантів, рівень в’їзду та виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрішньодержавного розподілу робочої сили, регулювання обсягу та структури міграційних потоків дедалі більшоою мірою виконують міністерства праці, внутрішніх та закордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи. Згідно з прийнятою в МВ приактикою країни, які обмінюються робочою силою, визнають пріоритет норм міжнародного права над національним законодавством.

Важливим елементом імміграційної політики західних держав є встановлення юридичного статусу мігрантів, що визначає їхні соціально-економічні, трудові та інші права, закріплені як у міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус позбавляє іноземних робітників політичних прав, обмежує в більшості випадків їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування мігранта в країні зайнятості.

Різноманітні аспекти трудової міграції та статусу іноземних працівників регулюються двосторонніми та багатосторонніми угодами, відповідними національними законодавчими актами та урядовими постановами.

Державне регулювання міграційних процесів дає позитивні результати, але має дошкульні місця. Контроль за рівнем в’їзду іноземців, здійснюваний усіма урядами країн імміграції, безумовно, сприяє дозуванню їхнього впливу залежно від виробничих потреб й ситуації на ринку праці. В такий спосіб попереджується спалах соціального напруження, який міг би виникнути за масового припливу іноземців в умовах власного масового безробіття. Навіть з урахуванням існування двох ринків праці – для іммігрантів та для своїх працівників – уникнути конфронтації між ними було б важко. Регулювання надає організованого й певною мірою планомірного характеру найманню, розподілові й використанню імпортованої робочої сили.

Разом з тим усі закони й підзаконні акти держав-споживачів іноземної праці не надають рівних прав іммігрантам в економічній, політичній та та соціальній сферах, як цього вимагає Загальна Декларація прав людини й рішення МОП у справах емігрантів.

Активну роль у регулюванні міжнародних міграційних процесів і захисті прав мігрантів відіграє Міжнародна організація з питань міграції (МОМ). Основними її завданнями є:

·       Управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням потреб країн еміграції ті імміграції

·       Сприяння переміщенню кваліфікованих кадрів між державами

·       Організація міграції біженців та переміщених осіб, змушених залишити Батьківщину.