Тема 2: Еволюція теорії та практики менеджменту

Еволюція управління як наукової дисципліни.

Школи управлінської думки.

Сучасні концепції та підходи в науці менеджменту.

Моделі національного менеджменту.

Еволюція управління як наукової дисципліни

Практика управління має таку ж стародавнюю історію, як і самі організації.

Ще в 3 тис. до н.е. у древній Шумерії записували комерційні справи на глиняних табличках, а Єгипетські піраміди могли з’явитися на світ лише внаслідок координованих організованих зусиль. Це чіткий доказ існування практики управління.

Але управління стало визнаною і широко розповсюдженою науковою дисципліною тільки з початку 20 ст. Прийнято вважати управління до 1900 р. Давнім управлінням. З плином часу управління організаціями ставало більш чітким і складним, а самі організації – все сильніші і стійкіші. Так, Римська імперія проіснувала сотні років.

Форми майже всіх видів сучасного управління можна простежити в величезних процвітаючих організаціях давнини. Але в цілому характер і структура управління були, звичайно не такими як у наш час. Наприклад пропорції між керівниками і некерівниками були набагато меншими; було менше керівників середньої ланки; колишні організації намагались мати невелику группу керівників вищої ланки, які самостійно приймали практично всі найважливіші рішення; керівні посади в організаціях найчастіше передавали за правом народження або шляхом захоплення влади силою.

Але були в історії приклади, коли організації управлялись так само, як і сьогодні. Яскравим прикладом є Римська католицька церква. Вона мала і має просту структуру управління: папа, кардинал, архієпископ, парафіяльний священик.

Проте хоч організації і існують давно, до 20 ст. мало хто замислювався над тим, як керувати організаціями системно. Людей цікавило як, використовуючи організацію, здобути політичну владу, а не те, як управляти нею;швидке нагромадження капіталу, а не перспективи розвитку організації.

Розпочати вивчення питання, яке стосується виникнення та еволюції наукових шкіл менеджменту, слід з історичного контексту. А саме з поч.20ст., коли в США розпочався бурхливий розвиток промисловості, внаслідок чого виникла потреба в науковому обгрунтуванні методів і прийомів управління, використовуючи які власник або управляючий міг би досягти успіху в своїй справі. Це було початком відокремлення менеджменту від управління і становлення його як самостійної галузі досліджень.

Вперше інтерес до управління, як до науки, з”явився у 1911 році, після виходу у світ книги Тейлора “Принципи наукового управління”. З цього моменту управління визначене як наука і самостійна сфера досліджень. США було практично єдиною країною, де мільйони імігрантів створили там величезний ринок робочої сили, що складається з працьовитих людей; серйозно підтримували ідею освіти для всіх бажаючих отримати її. Освіта сприяла розвитку кількості людей, інтелектуально здатних виконувати різні ролі в бізнесі, включаючи і управління.

Представники управлінської думки починають глибше усвідомлювати існування зовнішніх сил, дії яких підвладні організації. З того часу відомі чотири підходи, які зробили суттєвий внесок у розвиток теорії та практики управління.

Перший підхід базується на визначенні різних шкіл управлінської думки:1- школи наукового управління; 2- класичної школи; 3- школи людських відносин; 4 – школи науки управління. Другий підхід – процесний (розглядає управління як безперервну серію взаємопов’язаних управлінських функцій). Третій підхід – системний (керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємопов’язаних елементів, якими є люди, структура, завдання, технології). Четвертий підхід – ситуаційний ( придатність різних методів управління визначається ситуацією, тобто не існує єдиного «найкращого» засобу управління організацією).

2. Школи управлінської думки

Прихильники кожного з напрямів розвитку управлінської думки вважали, що їм вдалося знайти ключ до найбільш ефективного досягнення цілей організації. Пізніші дослідження довели, що багато з них були лише частково правильними. Проте кожна з цих шкіл зробила відчутний внесок у дану галузь.

Школа наукового управління (1885 – 1920рр.). Основоположником науки управління вважають американського інженера і дослідника Ф.Тейлора. наукове управліня тісно пов’язане також з працями Френка і Ліліан Гілбертів, Генрі Ганта. Наукове управління посилює ефективність і зосередження на процесі пошуку « єдиного найкращого варіанту» досягнення найбільшого виробітку робочих. Засновники цієї школи вважали, що використовуючи спостереження, виміри, логіку, аналіз, можна удосконалювати багато операцій ручної праці, досягаючи більш ефективного виконання. Вважаючи працю головним джерелом ефективності, Тейлор основну увагу приділив пошуку способів збільшення продуктивності праці. Він визначив, що чим кращий поділ праці, тим вища його продуктивність; заробітна плата повинна залежати від кількісних показників; рішення повинен приймати іеженер, а робітник тільки працювати і підчинятись управляючому.

Тейлор вимірював кількість залізної руди та вугілля, яку людина може підняти лопатою. І визначив що максимальна кількість при вазі лопати 9 кг.

На основі встановлених норм виробітку здійснювалось стимулювання праці. Тейлор виділив 4 управлінські функції: вибір цілі, вибір засобів, підготовка засобів і контроль ресурсів.

Подружжя Гілбертів винайшло прилад, названий мікрохронометром, який у поєднанні з кінокамерою давав змогу визначати, які рухи виконуються при певних операціях і скільки часу займає кожна з операцій. Це дозврояло переглядати операції, щоб вилучити непотрібні, непродуктивні рухи. Все це було спрямовано на підвищення продуктивності праці.

Слід також назвати Г.Емерсона, що розробив комплексний, системний підхід до організації управління. Розробив 12 принципів продуктивності, головним з яких вважав точно поставлені цілі і здоровий глузд.

Важливим доробком цієї школи були також систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення робітників у підвищення продуктивності праці і збільшення обсягів виробництва. Велике значення надавалось відбору та навчанню персоналу. Завдяки концепції цієї школи менеджмент був визнаний як самостійна галузь наукових досліджень.

Класична школа або адміністративна школа в управлінні (1920 – 1950рр.).

З виникненням адміністративної школи почали виробляти підходи до вдосконалення