гомеостатичного стану. Шляхом регулювання забезпечується не тільки стабілізація керованого об’єкта, підтримання розвитку його у певних границях, але й створення умов для протікання процесів на основі саморегулювання, шляхом встановлення економічних, організаційних, правових та інших нормативів.
Під самоуправлінням слід розуміти автономне функціонування будь-якої організаційної системи (підсистеми), що наділяється правом прийняття рішень щодо внутрішніх проблем діяльності, і в якій зливаються дорадчі, виконавчі і виконавські функції.
До принципів самоуправління можна віднести:
Поєднання представницької і прямої безпосередньої демократії;
Поєднання державних і громадських начал в управлінні;
Поєднання централізованого управління і самостійності, автономії місць, самодіяльності колективів, ініціативи громадян.
Головною ланкою самоуправління вважаються Ради, народний контроль, залучення працівників до розробки і прийняття рішень, розширення колегіальності в управління.
Самоуправління безпосередньо пов’язане із демократією, її прямою та представницькою формами. У системі прямої демократії всі громадяни можуть брати участь у внесенні загально громадських рішень, без будь-яких посередників.
Виробниче самоуправління не повинно зводитися до виборів бригадирів, майстрів, начальників цехів і т.п., воно має пов’язуватися також із вирішенням більш складних питань: розпорядження засобами виробництва, планування підприємницької діяльності, розподілу прибутку та ін.
Ієрархія, організаційна культура і ринок у менеджменті
Менеджмент використовує три основні інструменти: ієрархія, організаційна культура, ринок.
ієрархія – це тип службових відносин між управлінськими працівниками, який відображає їх підлеглість і розміщення в системі управління від вищого до вищого рівня;
Ієрархія – це розташування частин, або елементів цілого, у порядку від вищого до нижчого. Ієрархія характеризується рівнями, число яких тим більше, чим більша система. Якщо розглядати ієрархію управління, то тут можна виділити управління об’єднанням, підприємством, цехом (відділком) і т.д. ієрархія управління передбачає певну автономію управління на кожному рівні при прийнятті рішень щодо вибору стратегії, засобів і методів реалізації цілей, які встановлюються системою вищого рівня.
Ієрархія управління відображає супідрядність підсистем управління у складній (великій) системі управління. При цьому за умов лінійних зв’язків підлеглість підсистем є прямою, безпосередньою, оскільки вони повністю знаходяться у підпорядкуванні вищестоящих у ієрархії лінійних ланок. Що стосується функціональних підсистем, то тут підлеглість є непрямою (опосередкованою), оскільки юрисдикція вищих функціональних систем (ланок) обмежена питаннями методичного керівництва, контролем, консультуванням.
організаційна культура – передбачає використання визначених суспільством чи колективом цінностей, норм поведінки, моралі, традицій. Це поєднання цінностей, які дають змогу зрозуміти, що відстоює організація, як вона проводить свою діяльність, що вважає пріоритетним. Також культуру організації визначають як характер, особливості, стиль функціонування організації, які виявляються в поведінці і реакціях особистостей та соціальних груп її працівників, у їх судженнях, відносинах, у способах вирішення проблем організації праці і виробництва, в обладнанні і внутрішній естетиці, використовуваній техніці і технології тощо.
Основна функція організаційної культури – створення відчуття ідентичності усіх членів організації, усвідомлення колективного «ми». Культура організації має три рівні: рівень поверхневої культури організації, смисловий рівень, рівень цінностей світосприйняття.
Рівень поверхневої культури. Перше враження від культури організації виникає в результаті контакту з зовнішнім образом організації. До нього належать видимі і відчутні елементи культури: манера поведінки групи, яка представляє організацію, її мови, правила, а також розміри організаціх, фірмові та товарні знаки, технологія, продуктивність, фірмовий одяг, місце на ринку, будівлі. Сукупно ці символи мають емоційний вплив на споживачів і можуть бути також мотиваційним чинником для співробітників організації.
Смисловий рівень є основоположником для розуміння культури організації. Еталонні цінності і «постулати віри» формують еталони щоденної поведінки співробітників. Завдяки наявності системи цінностей кожен працівник організації знає, як він повинен себе поводити і якого способу дій від нього очікують. Це полегшує пошук правильних рішень проблем, які виникають у складних ситуаціях. Ці цінності, як правило, закладаються в момент існування підприємства, а пізніше продовжують розроблятись, диференціюватись і удосконалюватись керівниками щодо нових умов діяльності.
Рівень світосприйнятих цінностей. Вони є своєрідними фундаментальними засадами існування організації, вважається єдиним істинним, незамінним, автоматично діють при вирішенні будь-яких проблем і не потребують постійного узаконення. Така система цінностей дає змогу зрозуміти, що потрібно вважати добрим, розумним, і є надійною опорою в процесі підготовки і прийняття рішень, пов’язаних з управлінням організацією.
Культура організації формується в процесі адаптації і виживання в оточуючому середовищі, через встановлення і збереження ефективних трудових відносин. Зазвичай становлення культури організації відбувається за такою схемою.
Етапи становлення культури організації:
розробка місії, стратегії та фірмової політики, включаючи елементи культури;
адаптація працівників відповідно до філософії та стратегії;
розвиток організації, завоювання стабільного статусу на ринку, підтримка власного іміджу;
постала культура організації, що відображає сподівання тих, хто її впроваджував.
Типи організаційних культур:
ієрархічна культура – домінує у великих організаціях, де присутня велика кількість рівнів менеджменту;
ринкова культура – зосереджують увагу на стосунках з кліжнтами, працюють з метою досягнення конкурентних переваг по відношенню до інших фірм;
кланова культура – із зовнішнім середовищем легше за все взаємодіяти командою; споживачів необхідно сприймати як партнерів;
адхократична (випадкова) культура – відсутність будь-якої організаційної схеми; творчість і новаторство – працівники отримують підтримку своїх новаторських рішень.
Частіше за все культура організації складається стихійно і переважно на перших етапах спільної роботи, доки невелика група фахівців, що об’єднані спільною ідеєю, працює над завоюванням своєї ніші на ринку. В цей момент організації притаманна власний дух команди, традиції і певна загальна модель поведінки, що створюють сприятливу атмосферу.
ринок – упорядковане місце, де контактують покупець та продавець певного виду товарів.
Ринок (товарний, інвестиційний, валютний, цінних паперів, робочої сили та ін.) – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, взаємодія між продавцями і покупцями, що має характер бізнесової діяльності.
Ринок може