Тема 9. Соціальна відповідальність і етика в менеджменті

1. Поняття соціальної відповідальності

Відповідальність – це категорія етики, яка характеризує особистість з точки зору виконання нею моральних вимог, що ставляться суспільством і одночасно виражають ступінь участі особистості і соціальних груп як у їх власному моральному удосконаленні, так і в удосконаленні суспільних відносин.

Відповідальність означає обов’язок давати звіт за свої дії. Обов’язок є вагомим фактором за своїм впливом на поведінку менеджера. Усвідомлення відповідальності змушує його перш ніж вирішити діяти, все зробити, щоб бути вичерпно інформованим, віднайти найбільш зрілі наступні кроки, зважити всі за і проти і, нарешті, в процесі самих дій суворо дотримуватись правил ефективного адміністрування.

Відповідальність охоплює широке коло питань: чи в змозі людина взагалі виконувати вимоги, які їй ставляться; наскільки правильно вона їх розуміє і інтерпретує; наскільки широкими є її творчі здібності; наскільки повинна людина відповідати за одержання потрібного результату, можливі негативні наслідки своєї діяльності.

Нині популярним є чіткі правила і коло обов’язків зовнішнього оточення, що діють в багатьох корпораціях Японії. Центральне місце в системі обов’язків займає поняття “он” (добро, благодіяння).

Користуючись результатами благодіяння, індивід повинен виконувати відповідні зобов’язання, названі поняття “гіму” і “гірі”. “Гіму” – це поняття, зо означає вищий обов’язок, який не може бути виконаний до кінця, як би не прагнув до цього індивід, а залишається на все життя. Сюди входить: вірність, відданість по відношенню до імператора, держави і нації (“тю”), обов’язок сина по відношенню до батьків і предків (“ко”), обов’язок стосовно своєї роботи (“німму”).

На відміну від “гіму”, зобов’язання типу “гірі” обмежуються часовими рамками і можуть бути виконані індивідом у повному обсязі. На думку спеціалістів із менеджменту, “гірі” містить в собі великі можливості мотивації індивідів і результатів їх діяльності. Престиж, “збереження репутації” і “прагнення не втратити обличчя” – символізують дух японського менеджменту. Члени групи намагаються уникати відкритого суперництва між собою, протиставляти одних працівників іншим і надають конкретній боротьбі форми компромісу.

У Японській практиці широке застосування знаходять принципи “ва” (мир, гармонія), вимогами якого є дотримання принципу толерантності, усунення егоцентриських тенденцій. Усі працюючі повинні уникати критики, гострих взаємних звинувачень, не вимагати від індивіда відкритого визнання своїх помилок, щоб не вплинуло негативно на його гідність, престиж.

Для Японії характерне схиляння перед ритуалами, звичаями і традиціями: фіззарядка і спів гімну фірми, декламування заповідей, щоденні ранкові промови низових керівників перед працівниками і ін., а групова орієнтація домінує над індивідуальними цілями. Досі тут панує общинний принцип підкорення лідеру (вожаку), а виключення із общини розглядається як вища форма покарання. Від індивіда вимагається не виділятися, підніматися наверх, тільки рухаючись разом з усіма. Оцінка діяльності індивіда завжди здійснюється в залежності від ставлення до нього оточуючих.

Під впливом соціальних (суспільних) рухів, таких як боротьба за громадські права, свободу жінок, захист оточуючого середовища (інвайроменталізм) нині помітно зросла соціальна відповідальність підприємств.

Можна вести розмову про три основні форми соціальної відповідальності: за чистоту навколишнього середовища, перед найнятими на роботу жінками і представниками національних меншин та перед споживачами.

Підприємницька діяльність повинна вестись з таким розрахунком, щоб мінімізувати забруднення навколишнього середовища. Це стосується задимлення міст та інших населених пунктів, випадання кислотних дощів, невмілого використання добрив і пестицидів, забруднення відходами життєдіяльності людини і ін.

На кожному робочому місці повинні створюватися сприятливі санітарно-гігієнічні і соціально-психологічні умови діяльності, відповідно до високого наукового і технічного розвитку суспільства.

Підприємства повинні надавати однакові можливості при прийомі на роботу, просуванні по службі усім незалежно від національності, віросповідання, партійної приналежності, статі та ін. Поки що на ринку праці краще оплачується робота чоловіків, особливо вищого ешелону влади.

Нині по суті всі верстви населення вимагають, щоб уряд був більш соціально відповідальним. Стаття 116 конституції України детально визначає обов’язки Кабінету Міністрів України, включаючи здійснення заходів по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку країни.

2. Етика службових і ділових відносин

Етика – це наука, об’єктом якої є мораль. Етика являє собою теорію моралі або вчення про моральність, закономірності її розвитку, її специфіку, принципи і норми.

Призначення етики як науки полягає в тому, щоб описати свій об’єкт, тобто мораль, пояснити її і навчати людей моральності.

Етика аналізує соціальний механізм моралі та її аспекти – природу моральної діяльності, моральних відносин і моральної свідомості. Основні елементи моральних відносин, свідомості і діяльності відображуються в категоріях етики.

Етика охоплює широке коло питань моральної поведінки людей як всередині трудового колективу, так і поза ним – у побуті, в сім’ї, під час відпочинку тощо.

У сучасній спеціальній літературі посилання робляться на різні види етики:

Економічна етика передбачає верховенство людини над матеріальними потоками у процесі виробництва. Людина управляє ними, надаючи йому гуманістичного характеру. Спеціалісти з менеджменту стверджують, що без економічної етики не може бути ринкової економіки.

Службова етика розглядає принципи і норми моральних відносин між працівниками різного службового статусу, які мають неоднакові службові права і обов’язки.

Професійна етика (професійна мораль) – це сукупність кодексів, які забезпечують моральний характер взаємовідносин між людьми в процесі їх професійної діяльності.

Дескриптивна етика займається конкретно-соціологічним і історичним аналізом моралі, вивчає звичаї, вдачі, традиції і інші форми суспільних дисциплін.

Макіавеллізм (його родоначальник Макіавеллі (1469-1527) – італійський мислитель, державний діяч, історик, письменник) – широко вживане поняття для характеристики способу діяльності людини (організації), принципом поведінки якої є використання будь-яких,