В другому випадку береться в увагу період зайнятості, виробничий стаж, фізична придатність до праці, час надання допомоги й ін. Так, у Німеччині виробничий стаж повинний складати не менш 6 місяців зайнятості протягом 3-х років і не менш 10 тижнів протягом останнього року перед утратою роботи. В Франції такою умовою є робота протягом 150 днів за рік і 91 день страхування. У Великобританії береться в увагу тільки виплата внесків у страховий фонд: протягом року їх повинно бути 26.

Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування і перекваліфікації При введенні в дію цих програм беруть участь держава і підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на ці міри близько 30 млрд. доларів. Держава витрачає на реалізацію програм перекваліфікації велику частину засобів.

До кінця 90-х років у США пройдуть чи перекваліфікацію будуть навчатися близько 50 млн. чол. З метою створення нових робочих місць держава бере на себе також виконання таких суспільних робіт, як будівництво доріг, каналізацій і т.д. У час економічної кризи держава збільшує капіталовкладення в державні підприємства. Програми працевлаштування здійснюються також шляхом пільгового оподатковування компаній, що створюють робочі місця.

У загальнонаціональному масштабі сучасна держава з метою зменшення армії безробітних намагається регулювати заробітну плату на такому рівні, щоб темпи її росту були нижче від росту продуктивності праці. Для цього здійснюється “політика доходів”, активна кредитно-грошова політика і т.д. Таку тактику застосовують приватні фірми, намагаючись зробити так, щоб рівень продуктивності праці випереджав ріст оплати робочої сили. Найбільших успіхів у цій справі досягли США. З 1974 р. до середини 80-х років було утворено 23 млн. додаткових робочих місць і прийнято на роботу 12 млн. емігрантів. Характерно, що за цей час 500 самих могутніх корпорацій Америки скоротили 3 млн. робочих місць, а дрібні утворили 7 млн. таких місць.

Конкретні результати в здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. За останні 100 років у більшості розвитих країн Заходу тривалість робочого дня скоротилася вдвічі. Виключенням з цього правила стала тільки Японія. Японець сьогодні працює в середньому 2150 годин у рік, що на 230 годин більше, ніж у США, на 450 годин більше, ніж у Німеччині, на 400 годин більше, ніж у Франції. Скорочення тривалості робочого дня з метою збільшення зайнятості відбувалося у Швеції в 70-х роках, у Франції - у 1982-1983 р. і деяких інших країнах.

В Україні законодавчу основу програм захисту населення при переході до соціально орієнтованої ринкової економіки закладено в законі України “Про зайнятість” і Державній програмі зайнятості. У цій програмі передбачений комплекс мір, спрямованих на збереження високого рівня зайнятості, удосконалення його структури і підтримки ринку (з цією метою буде поступово формуватися житловий ринок, удосконалюватися інфраструктура ринку праці, буде підсилюватися мобільність робочої сили й ін.), зміну структури робочих місць за рахунок вивільнення частини працівників з безперспективних у перспективні галузі і збільшення зайнятості в сфері нематеріального відтворення, підвищення загальноосвітнього, кваліфікованого рівня робочої сили. Більш конкретно ставиться задача створення додаткових робочих місць у західних областях України (де існує надлишок робочої сили), формування держзамовлення на проведення суспільних робіт з метою поліпшення навколишнього середовища, розвитку мережі доріг і створення соціальної інфраструктури населених пунктів; забезпечення професійної підготовки і перекваліфікації робочої сили; забезпечення зайнятості тим громадянам, яким необхідна соціальний захист (молодь, інваліди й ін.); формування інфраструктури ринку робочої сили (оснащення відповідною технікою центрів зайнятості, утворення інформаційно-довідкової системи зайнятості населення і т.д.).

Одним з елементів соціального захисту населення при планово-ринковій економіці є правове регулювання найманої праці, що здійснюється шляхом законодавчого встановлення мінімального рівня заробітної плати, пенсій, порядку здійснення колективних договорів стосовно умов праці, оплата робочої сили, соціального страхування, відпусток і т.д.

При встановленні мінімального рівня заробітної плати в документах МОП рекомендується враховувати потреби працівників і їхніх родин, вартість житла, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, що впливають на рівень зайнятості.

За базу мінімального рівня заробітної плати приймають набір основних товарів і послуг, що задовольняють основні фізіологічні і соціальні нестатки окремої чи людини типових родин різного типу (з однією дитиною, двома й ін.). До цього набору в різних країнах включають неоднакові компоненти. У США, наприклад, у нього входить оплата найманого житла, близько 20 видів м'ясопродуктів, покупки 1 раз у п'ять років старого автомобіля й ін.

Розмір мінімальної заробітної плати в розвитих країнах Заходу складає від 30 до 50% розміру середньої заробітної плати. У США цей показник сьогодні складає 4.5 дол. у годину. Окремий мінімум установлюється для молоді.

Найбільш загальними критеріями бідності є безробіття й інфляція, рівень яких характеризують ступінь бідності. Сумарна величина цих показників у США називається “індексом убогості”. Так, якщо індекс безробіття складає 2%, а індекс інфляції - 1000%, те “індекс убогості” - 1002%.

Основним критерієм бідності є рівень доходів, що приходиться на одну людину. Загальним критерієм бідності є структура споживання родин, наприклад, частка витрат на їжу. У США, наприклад, до числа бідних наприкінці 80-х років відносилися ті родини, що витрачали на споживання третю частину сімейного бюджету. У Росії