Для динаміки працездатності людини протягом доби, тижня характерна та ж закономірність, що й для працездатності протягом зміни. У різні години доби організм людини по-різному реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження. Відповідно до добового циклу працездатності найвищий її рівень спостерігається у ранкові години та вдень: з 8 до 12 години та з 14 до 17 години. У вечірні години працездатність знижується, досягаючи свого мінімуму вночі. Вдень зниження працездатності, як правило, спостерігається у період з 12 до 14 години, у нічний час — з 3 до 4 години.

При складанні тижневих режимів праці та відпочинку слід враховувати, що працездатність людини не є стабільним показником протягом тижня, а зазнає певних змін. У перші дні тижня працездатність поступово зростає у зв'язку з поступовим входженням у робочий процес. Досягаючи найвищого рівня на третій день, працездатність поступово знижується, різко спадаючи в останній день робочого тижня. Залежно від характеру та ступеня важкості праці коливання тижневої працездатності бувають більшими чи меншими.

Знання закономірностей зміни тижневої працездатності допоможе вирішувати ряд практичних питань. Характер кривої тижневої працездатності є обґрунтуванням доцільності встановлення робочого періоду тривалістю не більше шести днів.

При п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями (субота та неділя) характер зміни працездатності зберігається. Однак у зв'язку з дводенною перервою в роботі можуть відбуватися деякі порушення динамічного стереотипу і період звикання може бути тривалішим.

У річному циклі, як правило, найвищий рівень працездатності спостерігається у середині зими, а найнижчий — у спекотний час влітку.

Річні режими праці і відпочинку передбачають раціональне чергування роботи з періодами тривалого відпочинку, оскільки щоденний та тижневий відпочинок не запобігають накопиченню втоми повною мірою. Щорічна відпустка передбачена законодавством, її тривалість встановлюється залежно від важкості праці, але не може бути меншою за 14 календарних діб. Відпустку тривалістю до 24 днів доцільно використовувати одноразово, а за умови більш тривалого відпочинку — у два етапи.

Відповідно до природних добових ритмів фізіологічних процесів, що відбуваються, має здійснюватися також порядок чергування змін: ранкова, вечірня, нічна. Однак на деяких підприємствах, які широко використовують працю жінок, добре зарекомендував себе зворотний порядок чергування, що дає змогу подовжити денний відпочинок після нічної зміни: бригада з нічної зміни заступає на роботу у вечірню, потім у ранкову зміну.

Розробляти нові режими праці та відпочинку або вдосконалювати існуючі слід виходячи з особливостей змінювання працездатності. Якщо під час роботи спостерігатимуться періоди найвищої працездатності, працівник зможе виконати максимум робіт при мінімальних витратах енергії та мінімальній втомлюваності.

При раціоналізації добових режимів праці та відпочинку ефективність інколи залежить і від того, наскільки правильно враховані ритми добових фізіологічних процесів людини, тобто при визначенні оптимального режиму праці та відпочинку необхідно встановити такі їх параметри, які сприятимуть найбільшій ефективності виробництва.

Досвід і результати застосування різних типів режимів графіка робочого часу як у нашій країні, так і за кордоном свідчать про велику їх ефективність та соціально-економічну доцільність.

Для коригування режимів праці, що застосовуються найчастіше, необхідно чітко визначити динаміку розвитку виробничої втоми, а також (якщо це можливо) ступінь її розвитку в окремі моменти робочого часу.

Існує багато методів, що дають змогу досліджувати зміни працездатності та втоми за станом фізіологічних функцій.

До найпоширеніших методів фізіологічних досліджень безпосередньо в умовах виробництва належать такі:

1. Динамометрія. Дослідження максимальної сили за допомогою спеціальних динамометрів.

2. Стійкість до статичних зусиль.

3. Частота ударів пульсу, зареєстрована в умовах виробництва або пальпаторно, або за допомогою приладів, є одним з важливих показників дієздатності серцево-судинної системи.

4. Артеріальний тиск. Характеризуючи переважно стан серцево-судинної системи та роботу серця, артеріальний тиск перебуває у тісному зв'язку з центральним нервовим апаратом, що дає змогу за його динамікою свідчити про стан організму в цілому. Реєструють артеріальний тиск за допомогою таких приладів, як тонометри, механокардіографи та ін.

Актуальність відновлення психофізичної працездатності можна розглядати в двох основних напрямках : економічна віддача і підвищення якості життя працівника.

Умови роботи припускають вплив різноманітних несприятливих факторів: шум, вібрація, перепади температур, фізичні і нервово-психічні перевантаження, що граничать зі стресами, що пов’язані з відповідальністю за виконувану роботу.

Довгостроковий вплив цих факторів на організм людини погіршує стан здоров'я і приводить до виникнення різних захворювань, що негативно позначається на виконанні працівниками службових обов'язків і знижує якість життя.

Пропонована система психопрофілактики і реабілітації будується виходячи з особливостей професійної діяльності, і ґрунтується на принципах: індивідуальності, партнерства, єдності психосоціальних та біологічних методів впливу, східчастості і нормалізації.

Схема реабілітації (відновлення) працездатності складається з чотирьох етапів:

Перший етап, психофізіологічна діагностика, припускає вивчення психічних реакцій, обумовлених специфікою праці працівника.

При первинному обстеженні виміряються такі психофізіологічні характеристики, як сенсомоторна активність, латентний період простої слухо-моторної реакції (ЛП ПСМР), латентний період простої зорово-моторної реакції (ЛП ПЗМР), латентний період зорово- моторної реакції вибору (ЛП ЗМРВ); координаційна функція (статичний і динамічний тремор); концентрація і стійкість уваги; діагностується рівень розбіжності між реальним і ідеальним «Я»; здійснюється оцінка нервово-психічної напруги, астенії, зниженого настрою; робиться висновок про перевагу тієї або іншої симптоматики і про ступінь впливу її на професійно значимі якості, що і визначає терміни перебування на реабілітації.

Критерієм оцінки стану пацієнтів служила міжнародна класифікація хвороб десятого перегляду (МКБ), розділ F 43