потерпілому, яка застосовується у нас зараз, не тільки не дає можливості реалізувати в нашій країні зазначене положення, але, навпаки, погіршує життя людей, які постраждали на виробництві, тому що ця система залишається в правовому, організаційному, економічному та соціальному плані вкрай недосконалою.
Вона не вирішує низки таких питань:
компенсація матеріальних збитків потерпілим при банкрутстві та закритті підприємств, у разі їх фінансової неспроможності;
медична, професійна та соціальна реабілітація потерпілих;
працевлаштування інвалідів праці, надання їм допомоги в подоланні труднощів побутового характеру, залученні їх до громадського
життя тощо.
Усе це порушує принципи соціального гарантування, рівності прав та відповідальності.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р. усуває зазначені недоліки.
Він регулює взаємовідносини:
потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з питань відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працівника під час виконання ним трудових обов'язків;
роботодавців і страховика з питань усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів.
Основними принципами Закон проголошує:
обов'язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок, а також добровільність страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;
сплату страхових внесків тільки роботодавцями;
формування і витрачання страхових коштів на солідарній основі;
управління страхуванням представниками працівників, роботодавців та державних органів на основі соціального партнерства і на паритетних засадах під наглядом держави;
економічну заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов та безпеки праці;
надання державних гарантій застрахованим громадянам у реалізації їх прав.
Для страхування працівника від нещасного випадку не потрібно його згоди або заяви. Страхування здійснюється в безособовій формі. Сам факт вступу на роботу або до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована, незалежно від фактичного виконання роботодавцем своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Застрахованій особі видається свідоцтво встановленого зразка.
Кожний роботодавець повинен зареєструватися в районному чи міському відділенні Фонду соціального страхування до набрання чинності цим Законом у строк, який пізніше встановить Фонд.
У подальшому для реєстрації нових юридичних і фізичних осіб, які використовують найману працю. Закон встановлює десятиденний строк після одержання свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або після укладення трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників. Факт реєстрації засвідчується страховим свідоцтвом, яке видає Фонд.
Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.
Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду
До складу правління включаються представники держави, застрахованих працівників і роботодавців - по 15 осіб від трьох представницьких сторін.
Члени правління обираються на шестирічний строк і виконують свої обов'язки на громадських засадах.
Правління Фонду створює на паритетних засадах для вирішення найбільш важливих завдань постійні та тимчасові комісії з питань профілактики нещасних випадків, виконання бюджету, призначення пенсій та інші.
Беручи участь у реалізації державної політики в галузі соціального захисту людей праці, Фонд:
повністю відшкодовує шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, виплачує йому або членам його сім'ї одноразову допомогу, втрачений заробіток у разі тимчасової непрацездатності, пенсію при частковій втраті працездатності, пенсію у разі смерті потерпілого, організовує похорон померлого, оплачуючи пов'язані з цим витрати;
організовує лікування потерпілих, їх перекваліфікацію, працевлаштування осіб з відновленою працездатністю;
надає допомогу інвалідам у вирішенні соціально-побутових питань, організовує їх участь у громадському житті тощо.
Треба зазначити, що прийнятий Закон зберігає всі існуючі норми виплат потерпілим на виробництві, в тому числі й норми, передбачені ст. 11 Закону "Про охорону праці", а також збільшує на 30-40 % кількість соціальних послуг, які надаються працівникові у разі його травмування чи професійного захворювання.
Надання соціальних послуг та виплат потерпілому і особам, які перебувають на його утриманні, не залежить від того, чи зареєстровано підприємство, на якому трапився страховий випадок, чи ні, чи з вини потерпілого сталося травмування чи ні.
Якщо потерпілий або члени його сім'ї за станом здоров'я чи з інших причин не спроможні самі одержати та подати до районного чи міського відділення Фонду необхідні документи для призначення страхових виплат, то їх одержує та подає відповідний страховий експерт Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Дія Закону поширюється також на осіб, які потерпіли у минулі роки і мали право на відповідні виплати та соціальні послуги.
Закон встановлює, що вся заборгованість підприємств, установ і організацій потерпілим на виробництві повинна бути виплачена Фондом соціального страхування з 1 липня 2001 р. до 1 січня 2003 р. З цією метою в Державному бюджеті щорічно будуть передбачатися кошти для часткового покриття витрат Фонду на зазначені цілі.
Нагляд і контроль за додержанням законодавства про охорону праці
Будь-яке законодавство, особливо законодавство про охорону праці, ефективне тоді, коли воно неухильно виконується усіма зацікавленими учасниками відносин. Для здійснення цієї мети держава уповноважила відповідні органи та інспекції, які здійснюють свої повноваження в двох правових формах: шляхом нагляду і шляхом контролю.
Під наглядом слід розуміти правову форму здійснення захисної функції по додержанню законності в трудових правовідносинах, відповідності дій власника підприємства або уповноваженого ним органу приписам трудового законодавства. Нагляд є особливою правозастосовною діяльністю. Орган, що здійснює нагляд, може вказати на допущені порушення, заявити подання щодо їх усунення, але не покарати, оскільки орган по нагляду не має відомчих повноважень щодо організації, яка перевіряється.
Контролем визнається організаційно-управлінська діяльність, що здійснюється вищими відомчими органами, профспілками, трудовими колективами, Радами народних депутатів. Контроль як перевірка дій власника або уповноваженого ним органу проводиться з точки зору не тільки