Психологічні особливості узалежненості підлітків від нікотину

Проблема залежної поведінки непокоїть людство з давніх давен. Існує безліч типів прояву залежностей: одна людина залежить від іншої, від паління, ліків, алкоголю, наркотиків, ігор (патологічна азартність, комп'ютерна залежність) та ін. Але кожний етап розвитку суспільства має свої ознаки та специфічне розмаїття залежної поведінки. Важливо знати зовнішні фактори та внутрішні чинники, які впливають на людину та штовхають її в коло залежності. Тоді ми будемо краще розуміти себе та інших, тих, хто може опинитися на протилежному березі "річки життя" та кому ще можна допомогти [39,29]

Поняття аддиктивності (залежності) охоплює різні види поведінки. До залежної поведінки відносять наркоманію, алкоголізм, паління, пристрасть до азартних ігор (в тому числі й до комп'ютерних) та їжі, а також гіперсексуальність. Всі ці типи поведінки характери-зуються нездоланним потягом, ненаситністю та імпульсивністю. Адиктивна поведінка відрізняється широким спектром патології різного спектру важкості — від поведінки, що межує з нормою, до важкої психопатології та біологічної залежності.

За минулі двадцять років психологічна наука збагатилася знач-ною кількістю даних, новими поглядами на природу виникнення та методами лікування залежностей. Інтерес до цієї теми спалахнув не випадково: наркотики, що здатні викликати важку залежність, з ко-жним роком стають більш доступними та, як наслідок, випадки аддиктивних порушень стали частішими. Особливу увагу суспільства привертає розповсюдження аддиктивної поведінки серед дітей та під-літків.

В наш час стає зрозумілим, що існує цілий комплекс факторів, що передують розвитку наркоманії, алкоголізму чи хворобливого потягу до різних ігор. Якщо говорити про причини, що викликають аддикції то можна виявити наступне: по-перше — це внутрішні особливості розвитку особистості (суб'єктивні фактори). Алкоголізм чи інші залежності можуть розвиватися як результат до-вготривалих невротичних конфліктів чи бути генетичне обумовле-ними. Також основу внутрішніх сил, що спонукають дитину до вжи-вання психоактивних речовин, складає механізм пошуку вражень у підлітків. Наприклад, спортсмени спрямовують свою активність на фізичні вправи та на ризик, учні спецшкіл - на інтелектуальні інте-реси, а деякі підлітки — на соціальний ризик [32,32]

Наркоманія, тютюнопаління чи інша аддиктивна поведінка під-літків можлива як прояви реакцій наслідування чи групування з од-нолітками. Аддикції виникають також як спосіб саморегуляції внут-рішнього стану, особливо в психотравмуючій ситуації. Деякі дослі-дження доводять, що ранимі, замкнені, чутливі, ті, що важко пере-живають розчарування, люди, частіше схиляються до вживання ал-коголю. З іншого боку роль психотравмуючих факторів особливо підвищується у дітей, що мають низьку шкільну успішність, антисо-ціальну поведінку, агресивність, імпульсивність. Відсутність необ-хідного для правильного розвитку схвалення дорослих та одноліт-ків, незадоволення потреб у самовираженні утворюють у таких дітей внутрішній дискомфорт, що стає передумовою різного виду аддикцій [39,22]

По-друге — це сімейні та культурні умови, а також вплив оточен-ня (об'єктивні фактори). Це негативний приклад батьків, що вжи-вають психоактивні речовини Так встановлено, що підліток 11-14 років не імітує свого бать-ка-алкоголіка, хоча в 17 років негативне ставлення до батька зміню-ється на позитивне та з'являється установка на вживання алкоголю. Особливим фактором є порушення емоційного спілкування в родині, конфлікти, недостатність опіки з боку батьків. Для сімей алкоголі-ків та наркоманів характерні: атмосфера боязливого очікування сва-рок, бійок та розлучень, страх та сором за батьків. Часто дітям необ-хідно брати на себе добру частину батьківських обов'язків. Все це дуже негативно впливає на їх стосунки, психічний стан та розвиток особистості.

Особливу увагу необхідно звернути на аналіз причин, через які деякі старшокласники, що знаходяться об'єктивно в рівних умовах, все ж таки ведуть здоровий спосіб життя, тоді коли інші починають вживати наркотики, алкоголь та ін. Відомі наступні особливості стар-шокласників, що визначають схильність до аддикції.

По-перше, підлітків відрізняють психологічні особливості в переживаннях, а також способах вирішення внутрішньо особистісних та міжособистісних конфліктів, різна поведінка в умовах конфлікт-них стосунків. Підлітки, що здатні до конструктивної поведінки у конфліктних ситуаціях з дорослими чи однолітками, значно стійкіші у ставленні до наркотиків, ніж їх "неконструктивні" однолітки.

По-друге, підлітки різняться фактором стресостійкості. Діти, що мають індивідуальну внутрішньопсихологічну здатність чи вміння долати стресові ситуації, трансформувати їх в різного роду пошукову активність, показали значно більшу стійкість перед наркотиками, ніж діти, що не вміють цього робити. Стресостійкість як особистісна якість може бути сформована психологічними засобами та бути одним із шляхів профілактики аддиктивності.

Вміння протистояти аддикції тісно пов'язане з поняттям психологічної стійкості особистості. Психологічна стійкість у своїх основних параметрах залежить від здатності особистості до адекватного відображення ситуації, не дивлячись на труднощі, що існують. Саме у цьому, як ми вважаємо, і полягають труднощі у проявах стресостій-кості в старшокласників. Підліток не має достатнього досвіду аналі-зу психотравмуючих ситуацій (це передусім пов'язане з недостатнім розвитком рефлексивного компоненту його особистості) [32,17]

Коли ми говоримо про сім'ю як фактор, що провокує залежну поведінку підлітка, ми маємо на увазі наступне.

Практично в усіх випадках підліткової аддикції мають місце ознаки одного з типів проблемних сімей:

- деструктивна сім'я (автономія та сепарація окремих членів сім'ї, відсутність емоційних контактів, хронічний подружній чи батьків-сько-дитячий конфлікт);

- неповна сім'я (один з батьків відсутній, що породжує різнома-нітні особливості сімейних стосунків та розмиті кордони між маті-р'ю та дитиною);

- ригідна, псевдосолідарна сім'я (існує домінування одного з чле-нів родини, жорстка регламентація сімейного життя, тип вихован-ня, що пригнічує);

- сім'я, що розпалася (тобто ситуація, коли один з батьків живе окремо, але зберігає контакти зі своєю родиною та продовжує в ній виконувати деякі функції, при цьому зберігається сильна емоційна залежність від